У цій публікації спробуємо проаналізувати, впорядкувати та прокоментувати факти про бджолу, яка широко відома в Україні як «Карпатка».
У Карпатському регіоні найпоширенішим є підвид медоносної бджоли Карніка, який у своєрідних умовах сформувався в окремий екотип. Сьогодні в Україні він часто розглядається як окрема порода Карпатка, або карпатська бджола. Така назва поширена не лише в повсякденному спілкуванні практиків, нею послуговуються багато пострадянських наукових теоретичних і прикладних видань. Хоча в європейських публікаціях із бджільництва цю бджолу позначають як екотип породи Карніка, радянська наука не могла посилатися на наукові європейські джерела, тому описала бджолу Карпат як окрему породу. Цей парадокс зустрічаємо і в сучасних українських публікаціях.
Природний ареал поширення Карпатки – це Східні Карпати, а саме гірські та передгірські райони Закарпаття, Польщі (Бескиди), Словаччини, Румунії. Поширені карпатські бджоли також в Болгарії, Білорусі, Молдові та Росії, куди були завезені в 70-ті роки 20 століття.
В Європі бджола Карніка розглядається як бджола Альпійських гір та прилеглих територій. В результаті природного поширення бджіл після останнього льодовикового періоду, території між Альпами й Карпатами населяли бджоли, які походять від одних предків. Генетично Карпатка відрізняється від основної маси Карніки тільки однією нуклеотидною парою, тому виділити її як окремий підвид чи породу не можна.
Ще на початку 19 століття пасічники Чехії, Моравії зауважили, що бджоли з Закарпаття мають особливі характеристики, які вирізняють їх з-поміж інших бджіл. А саме гарну зимостійкість, весняний розвиток, незлобливість, нерійливість та хорошу медопродуктивність.
Проте історичні події подальших десятиліть ‒ аж до середини 20 століття ‒ не сприяли розведенню цих бджіл. Лише по завершенні ІІ Світової війни у спорожнілі регіони карпатської України масово почали постачати бджіл із Кавказу, аби відновити кількість сімей. Це призвело до метизації карпатських бджіл і загалом до великих втрат, оскільки кавказькі бджоли погано зимували в умовах Закарпаття. Було прийнято рішення про створення розплідника Карпатки в місті Мукачеве. Очолив розплідник у 1967 році Віктор Петрович Пилипенко, під його керівництвом розпочалося системне вивчення карпатських бджіл. Далі почалася робота з відбору бджіл із великої кількості сімей. Спершу бджіл відбирали за екстер’єрними ознаками (сіре забарвлення, біла печатка меду). Бджоли проходили морфометричний аналіз і далі розмножувалися. Була виділена 77-ма лінія від бджіл, яких розводили в ізоляції на полонині Тяпеш Міжгірського району на Закарпатті. Але навіть у відібраних сім’ях чітко проглядалася метизація з кавказькими бджолами. І наступне неконтрольоване розведення призвело до втрати ліній, виведених у розпліднику. Тому в 1975 році були організовані експедиції по Закарпаттю у пошуках чистих бджіл. У цих експедиціях брав участь кандидат сільськогосподарських наук Василь Антонович Гайдар. З гірських пасік Рахівського району були відібрані кілька сімей, а з них в результаті тривалої селекційної роботи були виділені сім’ї № 61, 62, 69, які стали родоначальницями ліній.
Карпатських бджіл розводили і для інших регіонів тодішнього СРСР (переважно для східних, де більш континентальний клімат), оскільки зауважили, що ці бджоли краще за аборигенних використовують медозбори. Приміром, навесні частину сім’ї з маткою (4 рамки) відбирали й пересилали до Сибіру або до інших регіонів. Там ці пакети розвивалися до повноцінних сімей, які використовували медозбір. Після чого відбирався мед, а бджіл закурювали, оскільки зимівля бджіл у тих умовах була нерентабельною. Так розпочиналося пакетне бджільництво.
Стабільне зростання попиту на отриману внаслідок селекції карпатську бджолу спонукало до розширення площ і створення великого розплідника. Мукачівський бджолорозплідник був реформований у бджолокомплекс. А в 1987 році було створено науковий сектор для дослідницької роботи, який згодом став відділом селекції карпатських бджіл ННЦ «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича». Розпочалися роботи зі створення лінійних репродукторів, і виділено типи карпатських бджіл ‒ Вучківський, Говерла та Колочавський. А також розроблено та затверджено програму селекції в напівзакритих мікропопуляціях.
Після розпаду Радянського Союзу частину ліній було втрачено через відсутність фінансування та управління з боку держави. Пасіки перебували в підпорядкуванні радгоспів, колгоспів, реформування яких затягнулося. У 90-ті роки було втрачено тип Колочавський, який розводили в долині річки Теребля. Інші типи збереглися на приватних пасіках, де були створені репродуктори. Вучківський тип існує в ізоляції в селі Вучкове Міжгірського району. Тип Говерла має свій репродуктор у селі Брестів Мукачівського району.
У 2002 році відбулися чергові експедиції для пошуку чистопородних бджіл у Рахівському районі, й було виділено бджолородини, які стали основою для створення типу Рахівський. Займався створенням типу Іван Іванович Мерцин. У 2006 році під час експедиції в Мукачівський район були виявлені й придбані сім’ї, які стали родоначальницями типу Синевір. Цих бджіл було відібрано з долини річки Ріка. Також додалися бджолородини з долини річки Теребля, де свого часу було втрачено репродукційну пасіку Колочавського типу. Нині розплідник знаходиться в селі Велятино Хустського району. Завідує ним Віктор Васильович Папп.
Цікаво, що селекцією Карпатки займалися не тільки на Закарпатті, де були розплідники карпатських бджіл. У Чернівецькому бджолорозпліднику розводили карпатських бджіл Буковинка. Ця бджола була дуже популярною, але, на жаль, з часом її було втрачено. Нині пасічники працюють над відновленням цього типу. В Чернівецькому національному університеті є наукова група, що займається розробками в селекції бджіл, її курує Володимир Федорович Череватов. Кафедра молекулярної генетики, де він працює, може проводити генетичний аналіз бджіл і за його допомогою виділити чисту породу.
На сьогодні в Україні створено ОМУ (Об’єднання матководів України), яке працює над відбором карпатських бджіл та подальшою їх селекцією з використанням лінійного розведення та інструментального осіменіння бджолиних маток. Це дуже амбітна ціль, яка дає новий поштовх для роботи матководів із карпатськими бджолами. Завдяки комунікації та співпрації ОМУ з німецькими професійними об’єднаннями матководів, карпатські бджоли були внесені в Європейську програму селекції BeeBreed (БіБрід), що вимальовує непогані перспективи щодо поліпшення якостей екотипу та подальшого розвитку Карпатки.
Результати селекційної роботи над карпатськими бджолами є доволі успішними. Проте окрім досягнень, які добре описані на просторах україномовного сегменту Інтернету, є й певні сумнівні моменти, які часто замовчують. Однак вони важливі, якщо підбирати цю породу для пасіки. Зокрема, у селекції цих бджіл використовувалися методи масової селекції, що не дає змоги прогнозувати наступні покоління. Відбір проводився з оцінюванням сили сімей, а не медопродуктивності, а це є причиною збільшення яйцекладки маток та кількості бджіл, які на слабких медозборах використовують мед на розвиток, що, в свою чергу, провокує роїння. Така ознака сімей відселекціонованої Карпатки свого часу чудово підходила для пакетного бджільництва. Екотип Карпатка ‒ досить своєрідна пакетна бджола, яка дає гарні результати з меду на середніх і сильних медозборах. На цю характеристику слід зважати, якщо хочете розширити пасіку цим екотипом.
Результатом поширення Карпатки є те, що з пакетами ці бджоли витіснили більшість автохтонних порід України (зокрема Українську степову), Кавказу та інших територій, куди завозилися бджолопакети. В сучасних умовах, коли на українських пасіках вже апробовані інші відомі породи, щоразу чіткіше проявляються недоліки селекції цього екотипу. За результатами медозбору, здатності до роїння Карпатка програє іншим породам. Це відбувається тому, що цей екотип не має сконсолідованих чітких ознак, таких, які мають лінії Карніки та Бакфасту. Така ситуація, мабуть, найбільше пов’язана з методами селекції, що використовувалися при відборі. А сучасні пасічники прагнуть мати бджіл із добрими робочими характеристиками. Матководи Карпатки втрачають ринки продажу маток через недосконалі селекційні методи, а для утримання конкурентних позицій на ринку використовують інструменти недобросовісної конкуренції, в тому числі спекулюють на патріотизмі. Якісна селекція може покращити Карпатку та адаптувати її до потреб сучасних пасік, а «чорний піар» та засів «зради» допоможе тільки в разових продажах маток та пакетів. У будь-якому разі екотип Карніки Карпатка ‒ це бджола, яка варта уваги як український варіант селекції і як перспективний напрямок. Потрібно максимально зосередитися на сучасних методах селекції та окреслити цілі, аби з тих типів Карпатки, які вдалося зберегти завдяки зусиллям ентузіастів, взяти найкращі характеристики, розвинути їх та закріпити.