Матковивідна пасіка Івана Запухляка

Щасливою є та людина, яка займається улюбленою справою. У моєму професійному житті є дві речі, від яких я отримую задоволення ‒ це добре спроектовані, виготовлені з якісних матеріалів та функціональні вироби з деревини (те, що має простомовну назву «столярка») та здорова, правильно сформована, продуктивна пасіка. Оця друга діяльність не так давно із захоплення перетворилася на професію. До професії бджоляра я йшов більше десяти років. Гадаю, тут не обійшлося без генетики, бо невеликі любительські пасіки мають багато моїх родичів. Хтось малим мріяв стати космонавтом, а мені було цікаво, що там відбувається у вулику. Тож і заглядав до вуликів пасіки свого діда, пасік своїх дядьків по материнській і по батьківській лінії, плутався у старших під ногами зі своїми безкінечними запитаннями. Родина, відчувши мою підліткову цікавість, допомогла мені розжитися першим персональним вуликом і започаткувати свою власну медову пасіку. Справа почалася, бджоли роїлися, зимували, мед викачувався, пасіка росла, а я тим часом учився ‒ і з книжок, і від інших пасічників серед найближчого оточення. Відносна замкненість пасіки серед лісу та прирічних лук давала дуже добрий за смаком та якістю мед. За сезон був спершу квітковий мед, далі ‒ лугове різнотрав’я з унікальним малиновим присмаком, липа, серпневі падеві взятки. Пасіка росла, але не мала куди розвиватися. Відсутність великих сільськогосподарських медозборів і дуже сильна залежність від погоди змусили мене подумати, куди рухатися далі. Почав цікавитися супутніми продуктами з пасіки: прополісом, пилком, пергою, бджолиним підмором. Лікувальні властивості випробовував на собі та на родині. Отримав досвід у продажу бджолопакетів. Сам робив для пасіки вулики, рамки, дуже ретельно вивчав досвід. Нині усі бджолині помешкання на пасіці ‒ справа моїх рук. Книги й наукові публікації містять, безумовно, багато корисних практичних порад, однак для мене найцінніше, коли людина ділиться своїм власним баченням певної конструкції вулика або якимись іншими практичними речами. Свого часу обставини життя привели мене до Польщі. Влаштувався до столярної компанії у місті Щецині й тільки-но залагодив усі організаційні моменти, одразу у вільний від роботи час пішов шукати… вулики. У місті їх, звісно, не побачив, але знайшов Спілку бджолярів. Приємна пані запитала, чим може допомогти, і дуже детально розповіла про бджільництво у місті та околицях, дала номери телефонів та побажала успіхів. Нині, коли дивлюся на це з висоти пережитого досвіду, розумію, що з мого боку це була чиста авантюра. Але вона вдалася. Я познайомився з Єжи Грабським, дуже цікавим пасічником, професіоналом, надзвичайно приємною і простою в спілкуванні людиною. Він радо ділився зі мною своїми напрацюваннями. Щоправда, і я до нього прийшов уже не любителем. Під час моєї відпустки в Україні пройшов дистанційний курс навчання від Боярської школи бджільництва і отримав документ, який підтверджує мою кваліфікацію бджоляра. Польська система ведення пасік та професійна комунікація, власне, той стиль життя та законодавче поле, в якому працюють польські бджолярі, мене приємно вразили. Там є чому повчитися, і я вчився. Істотно поглибив свої теоретичні знання з матковивідної справи, але найголовніше ‒ отримав можливість практичного досвіду роботи з апаратом штучного осіменіння конструкції Єжи Грабського. Стажування у відомого пасічника інсемінатора ‒ це, мабуть, найцінніший досвід за час мого перебування у Польщі. А ще вразили польські можливості щодо професійного розвитку пасічників, однією з яких я за нагоди скористався. Біля Любліна є Центр бджолярських студій «Пшчела Воля». Там діють професійні курси зі штучного осіменіння, які я успішно закінчив, склав іспит і отримав документ на підтвердження професійних навичок зі штучного осіменіння у бджільництві.

Ідея матковивідної пасіки вже за кілька років перетворилася на реальність, і нині я практикую в Україні способи вирощування якісних маток з контролем спарювання за допомогою інструментального осіменіння на професійному обладнанні Grabski Glass. Це дає змогу утримувати бджіл у чистоті, незалежно від трутневого фону. Матки утримуються в 4-місних вуликах-нуклеусах власної конструкції на рамці розміром 213 на 145 мм, що дає змогу оцінити якість матки вже на початку яйцекладки.

В інструментальному осіменінні, яке мене зараз цікавить найбільше, я використовую два основні методи: чистопородне розведення (в межах породи) та гібридизацію, яка дає кращі результати в продуктивності. Маю досвід з Карнікою (різного походження, у т. ч. з Європи) та карпатською бджолою. Для гібридизації використовую бджіл породи Бакфаст та кавказької. Попри численні емоційні дискусії та т. зв. «вкиди» інформації, хочу зазначити, що натепер практично відсутні належно обґрунтовані й достовірні дані щодо практичних результатів будь-якої породи. Кліматичні умови в Україні не є однорідними, відтак вегетація, а також цвітіння можуть мати істотні місцеві відмінності, та й пасіки не всі є стовідсотково медовими. Усе це потребує виваженого підходу до вибору породи, залежно від поставлених цілей бджільництва. Для порівняння спостерігаю різні породи в однакових мікрокліматичних умовах. Вже маю певні результати про переваги та недоліки вищезгаданих порід та гібридів. Аби результати були передбачуваними, дуже важливо мати інформацію про чистоту лінії. Ще один надважливий момент матковивідної пасіки, який у жодному разі не можна ігнорувати ‒ це контроль спарювання. Він дає кращу прогнозованість сімей, навіть при природному обльоті.

Аби продуктивність пасіки була високою, слід починати з підбору маток, які відповідають конкретним мікрокліматичним умовам. Розуміння родоводу та інформація про попередні покоління є додатковою гарантією отримання очікуваних результатів. Селекція у бджільництві так само необхідна, як і в інших сільськогосподарських та наближених галузях. Продуктивність, стійкість проти хвороб, лагідність, слабке роїння ‒ цими характеристиками бджіл можна керувати за допомогою знань та штучного осіменіння.

Нехай Ваша пасіка буде продуктивною!