Автор: NatS

Зима особливий час для пасічників, коли попри підраховуванням прибутків, оцінкою ефективності минулого сезону, професійна та любительська бджолярська спільнота пірнає в безконечні суперечки у різних видах месенджерів щодо того, які бджоли були кращі минулого сезону. Ці суперечки про “правильні” бджоли тривають вже так довго, що стали своєрідною щорічною традицією. Відповідальність за ситуацію з породами бджіл, а точніше за сучасний стан селекції бджіл, перекидають як гарячу спечену картоплю з рук у руки, супроводжуючи кожен наступний кидок черговим звинуваченням громадських спілок, уряду, комісій, міністерства аграрної політики, науковців, окремих практиків.

На які правила гри є запит?

Взагалі проблема вибудовується навколо запиту на правила гри в бджільництві, де спосіб адміністрування бджільництва, який існував за часів планової економіки (а це вже тридцять років тому назад) був косметично підмальований до ринкової економіки і залишався довший час на папері. В той же час частина бджолярів адаптовувалася під запити ринку різними способами, самостійно навчаючись, шукаючи можливості збільшити продуктивність пасік та інвестуючи свій час і зусилля у вивчення досвіду в галузі в інших країнах. І результати не забарилися, пасіки нарощують продуктивність, пасічництво стає професією, не гірше програмування чи інших сфер інформаційних технологій. Технології визначають чи буде виробництво ефективним чи просто дорогим хобі, яке потребує додаткового фінансування. Ринок має стабільний запит на мед, а мед приносять бджоли. Важливо, щоб це було ефективно з господарської точки зору.

Чому актуальним є оновлення правил функціонування бджільництва?

Запит ринку меду штовхнув до пошуку нових способів збільшення продуктивності пасік, що в свою чергу наштовхнуло на хаотичний (бо законодавча база вже на той момент пахла нафталіном і її ніхто не мав наміру провітрювати та освіжати) розвиток племінної справи в бджільництві. Це суттєво підняло самооцінку українських матководів, омолодило професійну спільноту, ну і звичайно посилило конкуренцію серед різних (не тільки аборигенних) порід бджіл, які вже на той час (з початку 2012 року, бо інтернет і все таке) стали доступними на українських пасіках. Бджоломатка, це не породистий скакун, якого важко непомітно перевезти з іншої країни для впровадження та розведення. Володіння англійською, німецькою, польською чи іншою європейською мовою дає можливість отримати доступ до сучасних технологій. Тут доречно нагадати історію з пакетним бджільництвом та змінами, які сталися на ринку. Про них ми писали тут Умови ведення та можливості отримання прибутку змінилися і зросли вимоги до якості племінного матеріалу та виведення продуктивних маток. Закон регулював це все в межах Породного районування бджіл, яке ну вже дуже почало відрізнятися від реальності.

Ріст ринку меду та любительське бджільництво

Маючи ріст ринку меду, виник запит на продуктивні породи бджіл адаптовані під кліматичні локальні особливості. Тому питання постало за якісною пропозицією. Доречно буде зауважити, що якщо певний вид діяльності, що був раніше переважно любительським, стає все більш професійним, то це потребує певної інфраструктури ринку: обладнання, контроль якості, інформаційний супровід, маркетинг і т.д. Пропозиція порід бджіл, як уже було зазначено формувалася дуже ситуативно, бо в українських реаліях медозборів існує дуже багато локальних погодних відмінностей.

Науковий супровід у вигляді державних установ не мав можливостей системно і ґрунтовно вивчати всі ці реалії, через хронічний брак фінансування та кадровий голод. Громадські спільноти теж є орієнтовані на традиції, а не напродуктивність, бо обєднували в цілому любительські пасіки. І в цей момент зростання в 2000-их роках для бджільництва почали формуватися дві паралельні реальності. Та, яка описана науковими інституціями на папері (яка зрозуміло не може бути точною, бо системно не досліджувалося вже років надцять) і та, яка існує в реальності. Відповідно були розбіжності і в регулюванні цього виду діяльності та запиті на правила ведення господарської діяльності.

Професійна підготовка фахівців з маткарства

Реальність практичного маткарства потребувала спеціальних базових знань для того, щоб почати ефективно займатися цією справою. Постало питання щодо професії бджоляр і виявилося, що для такого гравця на ринку меду як Україна якось малувато закладів освіти для підготовки фахівців, відсутня можливість підвищення кваліфікації та освоєння нових технологій. Зі скрипом та завдяки ентузіазмові певної частини пасічників, які могли читати спеціалізовану літературу не тільки російською та мали нагоди вивчати досвід пасічникування в інших країнах, технологія виробництва меду із використанням продуктивних порід бджіл запустилася.

Інтернет, месенджери, можливості стажування на пасіках за кордоном зробили свою справу. Хто хотів здобути знання, той здобув. В Україні на матковивідних пасіках спочатку тестувалися, а згодом і почали розводитися, в тому числі із використанням штучного осіменіння бджолиних маток відомі і відпрацьовані для конкретних мікрокліматичних умов європейські породи маток: лінії від Карніки, Бакфаст, Італійка. І ніякої катастрофи у цьому немає.

Прогалини в законодавчих документах

Тут виявляється, що законодавче регулювання бджільництва передбачає існування тільки таких порід, як Карпатська, Поліська, Українська Степова. А куди діватися з Бакфастом, Карнікою, Італійкою та Кавказькою породою (яка теж нікуди і не зникала). В актуальному наказі від профільного міністерства вказано, що районування це “науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл”. Ця цитата більше про запитання, ніж про відповіді. Хто це обґрунтував, на підставі яких даних і так далі? Районування базується на дослідженнях зроблених за умови планової економіки у 1970-их роках минулого століття. В умовах, де держава вирішувала, яких бджіл розводити і відповідно була основним закупівельником меду. І ще бджоли були потрібні для запилювання рослин. Планово.

Чому це районування не коректне?

В Україні є три природні рівнинні зони, які мають відмінності режиму погоди: мішані ліси, лісостеп і степ. Також гірські області Карпат і Криму. Є області, де є дві природні зони, карпатські області мають досить виражену відмінність в межах рівнинної, передгірської та власне гірської території. А це з точки погляду бджільництва різні умови для бджіл та різні типи медозборів. Агрокліматичне районування (оцінка умови природи для вирощування різних сільськогосподарських культур) дає нам значно більшу варіабельність багаторічного режиму погоди. Різні умови для утримання бджіл (настання весни, сезон дощів, тривалість і температура зими) поєднані із зміненими з того (планового) часу підходами до посівів. За часів планової економіки було районування сільськогосподарських культур, де шанси у соняшника зацвісти на півночі України чи в передгір’ї були тільки в приватних садибах, але аж ніяк суцільними гектарами. Зараз ми бачимо кардинально іншу ситуацію. Ну і це вже не тільки бджоли, ну і кури засміються, таке узагальнене районування на рівні областей. Раніше ми мали одиницю адміністративного поділу район, то за логікою речей цей районування мало б бути до рівня районів. Зараз на рівні громад.

А що там з районованими породами? Вони є?

В вищезгаданому Плані прописані три породи, так званих аборигенних бджіл: поліська, українська степова та карпатська. Але не написано, де їх в сучасних умовах шукати. Ситуація виглядає таким чином, що Карпатка досить розширила свій ареал на рівнину, пошуки Поліської породи нагадують пригодницькі серіали, а Українська Степова не достатньо (у порівнянні з Карпаткою) прописана та відселекціонована. То ми ми зарегульовуємо бджільництво породами, які не достатньо описані та досліджені українським науковцями. Тому всі ці рухи з ввізними породами та лініями деюре перебувають поза законом. А дефакто і стали причиною того, що Україна отримала можливість стати провідним виробником меду. А що локальні зазначені породи не можуть мати таку саму продуктивність, як і ввізні? Звичайно можуть, але той сучасний стан розвитку селекції місцевих порід не відповідає запитам медових пасік. Бо селекційну роботу треба робити. Це великий шматок системної роботи і збору досвіду.

А хто ж принесе мед?

Бджола медоносна, якщо буде достатньо медодаїв та не буде масових потрав бджіл, які практикують менш зарегульовані сфери садівництва та рільництва. Для ведення господарства має бути продуктивна медоносна бджола, яка пренесе мед, збере пилок і добре перезимує. Технології змінюються, в тому числі в сільському господарстві, законодавство має встановлювати правила гри з метою сприяння ведення бджільництва, а не виставлянням гальмівних палиць у колеса.

А що ж з районованими породами?

Автохтонні породи (а також той досвід селекції) не мають бути втрачені, однак наукове обґрунтування має базуватися не на переписуванні старих таблиць, а на добротній аналітиці та відображенні поточної ситуації та реалій ринку. Це питання вирішать спеціалізовані ізольовані облітники в межах об’єктів заповідного фонду чи дослідницьких груп. Не слід плутати дослідження та виробництво. Зберігати автохтонні породи треба, які і власне запобігати скороченню популяцій інших бджіл запилювачів та джмелів. Ця ціль та засоби її фінансування теж мають бути прописані в законодавстві. Можливо, якщо віднайдемо матеріал для поліської бджоли, покращимо селекцію української степової та впорядкуємо ситуацію з Карпаткою, то напрацюємо і свій власний матеріал.

Замість висновків

На превеликий жаль, атрибутом частини українського суспільства є небажання розвиватися та реагувати на нові запити. Тому замість того, щоб об’єднати зусилля у вирішенні двох важливих проблем для сучасного бджільництва – це площі медодаїв та запобігання потраві бджіл, ми сперечаємося, а не дискутуємо. І тому більшості з нас не видно, що це районування як рудимент планового господарювання має бути відправлений в архів. Яку бджолу вибирати на любительську чи професійну пасіку, це особисте право пасічника виходячи із власного досвіду, цілей господарювання. А ми будемо сильними тоді, коли у нас буде продуктивне та ефективне бджільництво.

Пасіка Івана Запухляка готує деякі коментарі щодо Породного районування порід бджіл та невеликий підбір фактів щодо тих порід бджіл, що вважаються аборигенними. В процесі стало очевидно, що питання пакетного бджільництва теж вагоме в цій дискусії. Можна сказати, що це окремий, але тісно пов’язаний з маткарством та медом сегмент ринку. Тому ми вирішили спочатку дещо актуалізувати інформацію про пакетне бджільництво.

Передумови виникнення пакетного бджільництва

В різних кліматичних умовах навіть одного типу клімату є різні ризики зимівлі бджолиних сімей. За збігом певних можливостей та обставин це робить вигідним і можливим переміщення бджіл на великі відстані для досягнення певного господарського ефекту в бджільництві. Чим вища континентальність клімату, тим менш ефективна з господарських міркувань зимівля бджолосімей. А медозбори в час короткого, теплого, сухого бездощового літа завдяки великій кількості диких та сільськогосподарських (в окремих регіонах) площ дуже продуктивні. Ситуація, коли сім’ї бджіл з територій з м’якою та менш затратною зимівлею бджіл переїзджали на території з більш екстремальним кліматом і збираюли мед протягом всього літа, для деяких кліматичних зон є цілком прийнятною.

А що восени? А восени чи на початку зими, після викачки меду дуже часто бджоли відправляються на “вільний випас”, тобто пасіки їх позбуваються як від використаного засобу виробництва. І на наступний рік закладають кошторис на покупку нових сімей, які перезимують в умовах більш м’якої та коротшої зими. І частина бджіл з зони помірного клімату буде переїжджати в зону континентального і там збирати мед. А восени знову як пощастить з локацією. Бо крім екстремального варіанту позбутися бджіл є ще можливість використати пакети для розширення пасіки і залишити їх зимувати.

Що таке пакет бджіл?

Основною одиницею такої торгівлі є сотовий пакет бджіл. Це частина бджолиної сім’ї на 3-5 рамках розплоду з бджолою, плідною маткою та запасом корму, що перенесена у спеціальний ящик з вентиляцією. Такий ящик можна перевозити на далекі відстані для створення нових пасік чи розширення та підсилення існуючих. Це свого роду відводок зроблений навесні та перевезений на нове місце. Живий товар пакується згідно з певних стандартів, які передбачають відбір бджоли із здорової сім’ї на чотирьох рамках розплоду, або три рамки розплоду плюс одна з кормом включаючи плідну матку. Сумарно бджіл має бути 1,5 кг, для цього деколи струшують додатково ще одну рамку. Є ще версія безсотових пакетів, де бджіл пакують тільки з кормом, але вона не досить поширена.

Історичні передумови

Відправка пакетів з бджолами набула популярності в часі після Другої світової війни, коли вся сучасна Україна була вписана в єдиний господарський простір з територіями аж до Камчатського півострова. Зруйновану господарську інфраструктуру намагалися відновити швидкими темпами і всіма можливими засобами. Бджолині сім’ї почали активно перевозити по всій території тогочасної держави, щоб відновити галузь і створити промислові пасіки у всіх районах, де були можливості медозборів і потреби у запиленні сільськогосподарських культур.

Потреба у бджолосімях для отримання результатів по меду була високою. Створювалися методики використання медозборів і пошук локацій, де можна продукувати бджолині сім’ї, для пасік з різким, але пізнім стартом. І у поле зору фахівців потрапили території із м’якою зимовою погодою та ранньою весною, до яких в Україні належала територія Закарпаття. Сукупність пасік у цьому регіоні дала можливість створити справжню бджолофабрику з виробництва бджолиних пакетів для подальшої їх відправки по всій території євразійського континенту.

Не останню роль в такому рішенні зіграв той історичний факт, що в час Австро-Угорщини тут вирощували бджолосім’ї для розширення пасік у більш прохолодних ареалах тогочасної імперії. У різних джерелах згадуються рої, або солом’яні сапетки, які із Закарпаття перевозили на територію сучасної Чехії та інші місцевості із пізньою весною.

Тож з 70-их років минулого століття почалася робота із створення виробничих пакетних пасік і відповідно закладено дослідницькі бджолорозплідники та племінні пасіки для селекції бджіл виходячи із тогочасних господарських запитів. Селекційні здобутки цього часу пов’язані із іменем Василя Антоновича Гайдара, який працював над технологіями вирощування та перевезення таких бджіл на дуже великі відстані. Результати селекції бджоли Карпатки цілком задовольняли такий попит. Карпатські бджоли з пакетних пасік їхали тисячі кілометрів аж у Сибір. Місцеві незаселені людьми простори, довгі літні дні дозволяли цим бджолам зібрати 100 і більше кілограм меду з вулика, який відбирався і давав досить високі показники продуктивності у порівнянні з іншими регіонами. А потім так само стрімко, як і весна наступала зима, що тривала 7 місяців.

На наступний рік знову був попит на свіжих бджіл і карпатські бджоли їхали на медозбір. Стабільний попит породив пропозицію і зумовив спеціалізацію пакетного бджільництва. Таким чином Карпатка поширювалася по всіх, не тільки сибірських територіях тогочасної держави. Чи була там місцева бджола? Звичайно була, але з нею не дуже рахувалися. Головною метою такого бджільництва було зібрати більшу кількість меду.

Бджолопакети в незалежній Україні

Відновлення незалежності держав, що сталися тридцять років тому зумовили зміни і в географії пакетного бджільництві. Безмежний попит став обмеженим, з’явилися додаткові витрати пов’язані з митним оформленням і масово возити бджіл на такі довгі відстані ставало все менш рентабельно. Якщо до початку двохтисячних років певний попит ще існував для закарпатських пакетних виробництв, то він вже не був такий як був раніше. Коли в Україні почали відходити від районування вирощування сільськогосподарських культур і зони технічних культур ріпаку та соняшника почали збільшуватися, то виник попит на додаткові пакети і в українських пасік. Особливо для соняшника в напрямку південь та схід. Деякі пасіки стали практикувати систему: купив рій-викачав мед із соняшника- висипав бджоли в посадку. Хоча бджоли в умовах України мають досить високі шанси доброї зимівлі. Це ще протримало деякий час попит на пакети, але звичайно не в тих об’ємах, що були в час інтенсивної експансії Карпатки в умовах планової економіки СРСР.

Основною рисою ринкових відносин була нестабільність всього ціни на цукор, вощину, коливання (а точніше заниження оптової) ціни на мед. Ці “старі добрі часи” часто стають темами для довгих дискусій у бджолярських колах взимку. Зазвичай ці розмови ведуться в площині кількість, а про якісні аспекти якось тривалий час було не принято говорити.

Сучасні особливості

Якщо глибше копнути і ширше подивитися на ситуацію з пакетами, які закуповуються в регіоні пакетних пасік Карпатки, то можна побачити наступне. Наявність медозборів у південних та східних частини України дають можливість отримати по 100-150 кг меду з сім’ї, що була закуплена. Це добре можливість для розвитку сім’ї та гарний результат для медової пасіки.

А як там далі були справи на пасіках звідки бралися пакети? На кінець весни, початок літа у сім’ї залишалось 2-3 рамки бджіл і розплоду і ці сім’ї, після відбору пакету, зазвичай залишали на самоплив. Зазвичай в тих бджолосім’ях звідки були відібрані пакети, закладалися бджолами маточники, матка облітувалася і далі до осені нарощується до 5-7 рамок бджіл, що формувало пропозицію на продаж на наступний рік. Такий спосіб чи культура розведення бджіл пакетних пасік використовувалася десятиліттями і мала на меті продукування бджоли, яка тільки вирощувала розплід. У пасічницькому сленгу таких комах називають “м’ясними бджолами”. Розведення проходило з відбором найсильніших сімей без акценту на те як ці бджоли носять мед. Бо головне для пакетної пасіки навесні продати пакет.

Бурхливий розвиток весною без медової бази завжди провокує роїння. Якщо логістична ситуація складається таким чином, що затримується відвантаження бджіл чи погода зовсім несприятлива, то в результаті весняного розвитку отримуємо на 8 рамкових сім’ях масове роїння, без варіантів вирішення проблеми. Рішення для такої сім’ї – тільки продати, бо полетять. Це часто продукує різні ситуації щодо ціни, чорного піару і решти моментів, які у підсумку нікому ще репутацію не покращили.

Коли пакети відправлені, гроші пораховані в сім’ях дозрівають свищеві маточники, в околиці пасіки літають трутні з тими же характеристиками бджіл, що поїхали. Осіменивши виведених маток тільки підсилюємо рійливість і розвиток на м’ясо. Тут ще важливо уточнити, що з свищової матки виведеної у хвості на трьох рамках, великого толку не буде, бо якість бджіл від такої матки під великим питанням. При такому способі виведення маток підсилюється ефект який вважається корисним з точки зору виживання бджіл, а саме різноманітність. З кожної сім’ї виведеться своєрідна, особлива матка, що осімениться з десятьма різними трутнями, а на сотні сімей це тисяча різноманітних комбінації з видимими і не дуже особливостями. Наступний десяток поколінь таких бджіл – це безкінечна втрата корисних господарських ознак.

Для виживання бджолиної сім’ї у природі потрібно всього 15 кг корму на зиму, які бджоли приносять з природи влітку, розмноження тобто відроїтись. Вони з цим справляються самі, а про пасічника там не згадується. Тобто якщо пускати все на самоплив, спостерігаючи тільки за розвитком і відбираючи рамки для пакетів, то всі корисні ознаки губляться і виділити щось особливе дуже важко. Проблемою в цій історії є те, що саме таких бджіл облітаних на незрозумілому трутневому фоні деякі часто називають місцевими, або аборигенними. Хоча ніяка селекційна робота з ними не проводилася і з позицій селекції вони є помісями. І проблемою тут є , що не залежно від того велася селекційна робота чи ні, всі бджоли автоматично вважаються породою Карпатка. Пакети цієї бджоли навесні ширяться через мережу збуту по старій звичці, пасіки дикої селекції рахують гроші, пасіки, що придбали бджолу в мішку сподіваються на те, що їм пощастило і бджола дасть добрий результат по меду.

В цій ситуації з пакетним бджільництвом, де ємність ринку зменшилася в рази в останні двадцять років, дедалі актуальнішим постає питання, що за матка є в цьому пакеті. Бо на пасіках, де ведеться селекційна робота і матки виведені від відомих материнок можна спокійно купувати пакети і мати показники потрібні медовій пасіці, а саме відсутність роїння, незлобливість та медопродуктивність. А також здатність використовувати довгі сильні взятки та нарощувати бджіл на наступну зимівлю. Щоб навесні потреба в нових пакетах не виникала. І тут ми стикаємося з важливим питанням ціни на такий пакет. Пакети з матками відомої селекції будуть звичайно дорожчими, ніж з пакети з помісями.

І тут замість того, щоб переорієнтуватися на розведення більш продуктивних бджіл в рух ідуть демпінг, недобросовісна конкуренція і багато інших засобів утримання позиції на ринку. Насправді можливості комунікації та навчання в останні десять років досить розширилися і не є проблемою отримати інформацію щодо того як ведеться пасічництво в інших країнах. І тенденція така, що якщо ми хочемо утримувати лідерські позиції по меду та продуктах бджільництва, то треба переорієнтовуватися на розведення продуктивних бджіл. Пакетні пасіки мають тестувати своїх бджіл на медопродуктивність. Також тут уже дикими спарюваннями не відбудешся, треба націлюватися на співпрацю з матководом-репродуктором і трохи вникати в те, як працює селекція.

Досвід Пасіки Івана Запухляка

Матковивідна пасіка Івана Запухляка має запит на пакети з матками. Наші клієнти, які купляли маток в минулих роках цікавилися про можливість придбання пакетів з нашими матками. Однак ми спеціалізуємося в першу чергу на виведені маток і великих потужностей продажу пакетів поки не маємо. Часто медові пасіки оцінивши переваги відомих їх селекційних маток, використовують такий лайфхак для покращення безпородних пакетів. Вони замінюють маток на соняшнику, що дозволяє отримати іншу бджолу на наступний сезон. Але це означає тільки інвестицію в майбутній сезон, бо мед носитимуть бджоли від безпородної матки і в такій ситуації є просідання по продуктивності в поточний сезон.

Замість висновків

Якість маток — це ключовий аспект у розвитку медової пасіки, треба пробувати і вишукувати ту комбінацію, яка підходить для конкретних мікрокліматичних умов і типу медозбору. Бо те, що працює на півдні степу, може не спрацювати на півночі лісостепової зони. Матки можна купити можна у перевіреного матковода, звичайно попередньо озвучивши свої запити і побажання. Є ще варіант замовити матку інструментального осіменіння і виводити наступні покоління самостійно. Це залежить від розміру та принципів роботи медової пасіки. Покращення роботи з матками та освоєння методів селекції знижує ще більше попит на безпородні пакети, так як бджола зимує. І очевидно робить витрати на медовій пасіці більш раціональними.

Попит на мед та оманливе відчуття легких заробітків часто штовхає недосвідчених пасічників на різні авантюри. Як наприклад, взяти вулики з будівельного полістиролу і вполювати дешеві пакети Карпатки, бо сусід минулого року взяв по 100 кг меду. Але цілком можливо, що той мед до сусіда принесла зовсім інша бджола, яку він підбирав попередній рік-два. Власний досвід та розуміння, які переваги мають присутні на ринку матки — це краще ніж сподіватися на диво.

Підсумовуючи хочемо сказати, що купівля навесні пакетів неселекційної бджоли це не єдиний спосіб розширення медової пасіки. Можна зробити запит на пакети у матковивідних пасіках, чи придбати матку, щоб покращити наявних бджіл чи почати самому виводити маток, придбавши матку штучного осіменніння. Технології та можливості комунікації роблять більш ширшу пропозицію.

Вощина є одним із важливих компонентів організації продуктивної пасіки. Від якості листків вощини дуже залежить результативність роботи пасіки, тому варто трохи заглибитися в оцінку якості сировини та способи виготовлення вощини. Щоб у сезон не хапати те, що є ситуативно на ринку, а потім розводити руками.

Виробників вощини на українському ринку є достатньо у кожному регіоні, але вони більшою мірою впливають на якість технологічного процесу, а з сировиною час від часу бувають історії.

Віск — це другий найбільш використовуваний продукт бджільництва, який незаслужено знаходиться в тіні меду. Але він теж потребує уваги. Чому? Віск перероблений у вощину — це основа бджолиного гнізда. Це основа на яку збирається мед.

За хімічним складом — це суміш складних ефірів та жирних кислот. Основою є мірициловий етер пальмітинової кислоти. За походженням — це продукт виділення воскових залоз бджоли, що розміщені на нижній частині черевця. Цей продукт бджоли використовують для побудови стільників. Щоб пришвидшити процес утворення бджолиного гнізда на пасіках використовують листки вощини вбудовані в рамки.

Тобто бджоли виробляють спочатку віск, а потім мед. Більша частина воску (близько 70 %) виробленого бджолами залишається на пасіці, а невелика частина використовується в фармацевтиці, косметології, виробництві свічок та інших промислових продуктів.

Лист вощини має з двох сторін витиснені основи комірок стільника у формі шестикутника. Саме від цих листків залежить як будуть справи на пасіці. Чому? Тому що розвиток українського бджільництва спричинив не тільки попит на якісний племінний матеріал — продуктивних маток, а й на іншу сировину потрібну для отримання меду. Останні роки склалася ситуація дефіциту якісного воску і деякі виробники вощини погіршують якість цього базового для пасіки продукту додаючи у віск парафіни, церезини, що є похідним нафти. Це здешевлює вартість вощини і цим наносять непоправну шкоду якості воску, який далі переробляється у вощину. Цю суміш воску і похідних нафти (церезин, парафін) неможливо знову розділити. Потрапляючи у вулик така “модерна” вощина стає причиною бід на пасіці. Найчастіші скарги від пасічників це те, що бджоли гризуть рамки, вощина пливе, бджоли перебудовують стільники на трутневу комірку. Навіть якщо вдається запечатати в таку вощину мед, то під час відкачки меду стільники часто рвуться. Хімічний склад такої вощини з високим вмістом парафінового компоненту може ставати причиною завмирання розплоду. Продуктивності це пасіці не додає.

Ще підливає домішок у бджолиний віск і та ситуація, що вироблений в Україні віск скуповується для перепродажу за кордон. А гроші для тих, хто сидить на медових потоках і живих бджіл не бачить, запаху не мають.

Масштабування проблеми полягає в тому, що після переробки старих стільників та їх подальший кругообіг у системі воскопереробне підприємство — споживач, ці листки вощини збільшують відсоток домішок, а відповідно свою проблемність для її майбутніх споживачів.

Який вихід із ситуації? Перше, в що треба заглибитися пасічнику — це навчитися контролювати якість сировини для вощини; друге на етапі переробки воску у вощину шукати варіанти мінімізації ризиків з отримання нової вощини для пасіки.

Для визначення якості вощини використовують хімічну реакцію воску з гідроксидом калію з додаванням спирту. При підігріванні суміші якісний віск повністю розчиниться, а домішки випадуть на дно пластівцями.

При зборі сировини для отримання чистого воску треба брати віск, що отриманий при відкачуванні меду з забрусу та диких надбудов. Це відомий забрусний віск і його можна отримати всього 10-15 кг з 1 тони відкачаного меду. Це мало, але дієво, щоб покращити якість вощини на пасіці. Але все ж якісна переробка навіть забруднених стільників методом гарячого відстоювання з подальшим охолодженням дозволяє частково розділити зверху світлий і знизу темний віск і саме в темному буде більша кількість домішок. Як виглядає домашня воскотопка маємо коротке відео тут. Пасіка Івана Запухляка купує як готову вощину, яку перевіряє, так і готує віск для власної, яку виготовляє в кооперації з іншими пасічниками на замовлення, ось як тут .

А що далі робити? Шукати виробництво, що переплавить ваш віск у вашу вощину. Якщо пасіка невелика, то можна кооперуватися з дружніми чи сусідськими пасіками. Чи пройтися по родичах, що мають невеликі пасіки. І з часом можна таким чином замінити весь віск на пасіці і бути впевненому у якості вощини.

Важливо розуміти як проходить сам процес виготовлення вощини та які способи виготовлення практикують пасічники сьогодні. Вони мають різні види автоматизації та відповідно продуктивність процесу.

Перший відносно найпростіший і не дуже продуктивний. Але як кажуть пасічники з досвідом, надійний. Використовують спеціальні форми –вафельниці з вибитими основами комірок у яку заливають віск і при охолодженні отримуємо листок вощини. Цей спосіб дуже трудомісткий і використовують переважно любителі у яких багато вільного часу. Похідний метод від першого є застосування гладких вальців і двох листів-матриць. У цьому методі у формі виливають гладкий лист і потім проганяють через вальці разом з формуючими матрицями.

Другий метод – це отримання вощини холодного пресування (катана вощина). Суть методу полягає у формуванні тонких листків воску і вальцюванні через гладкі та гравірувальні вальці. Для українських бджолярів пропозицію такого обладнання пропонує компанія АВВ-100 з столітнім досвідом що виробляє як ручні так і промислові лінії для отримання вощини.

Лінія для домашнього виготовлення складається з гладких вальців, де формуються лист з злитку воску та гравірувальних вальців, де формується вже лист вощини. Обрізку здійснюють вручну за допомогою лекал за розмірами рамок які потрібно. Цю конструкцію в широке користування заповадив Володимир Іванович Ломакін ще з 1889 року. В Дергачах сучасні версії таких конструкцій випускаються досі і головне, що ці вальці Ломакіна цілком придатні для використання в сучасних умовах.

Зараз на місці цього освітньо-виробничого майданчика функціонує вище згадане підприємство АВВ -100, яке виготовляє широкий асортимент інвентаря для бджолярства, що відомий в Україні та за її межами. Їх промислова лінія складається з двох агрегатів: формувального, який формує гладкий лист воску і змотує в рулон та гравірувально-обрізний агрегат, через який проходить лист воску з рулону та формує комірки на вощині та обрізає за заданим розміром. Така промислова лінія дозволяє переробити 50 кг воску за годину. Треба тільки той віск мати.

Важливий момент в промисловому виробництві — це стерилізація воску, яку проводять у стерилізаторах за температури 120 градусів за Цельсієм протягом двох годин.

Третій метод який застосовується – це лиття вощини і відповідно назва вощини лита. Суть полягає у формуванні листа методом лиття між двома гравірувальними вальцями, потім охолодження та обрізування за розміром. Таке обладнання виготовляють переважно у Європі і в Україні таку технологію застосовує підприємство ФОП Дубовик. Цей метод має невеликий недолік: при при низьких температурах може проявлятися крихкість, так як катана проходить подвійне пресування. При плюсових температурах не відрізняється від інших способів промислового виробництва.

На завершення хочемо звернути увагу, що якість вощини залежить від регіону закупки и збору воску. Так у медових регіонах процент якісного воску буде більший, ніж у регіонах, де пасіки спеціалізуються на пакетному бджільництві. Якість воску ще можна перевірити пр розбиттях злитків. В такому випадку оцінюють структуру зламу, рівномірність забарвлення та природній медовий запах. Маслянистість основи, пластичність, сторонній хімічний запах буде свідчити про наявність домішок і краще такий віск використати на свічки. Світлий ф медовий віск варто залишити бджілкам на вощину для отримання найкращих результатів пасіки. Вощина — це важлива запорука успішної пасіки, тому варто володіти інформацією щодо якості воску та можливостей виготовлення вощини. Бо це дасть змогу відшукати оптимальне рішення для пасіки і добре підготуватися до сезону.

Так як головна мета маткарства є створення продуктивних в певних мікрокламатичних умовах бджіл, то цікаво було б в кінці сезону дізнатися, яку ситуацію з медом має Пасіка Івана Запухляка. До слова сказати, що для тестування того, як працюють бджоломатки ми маємо влітку декілька стаціонарних місць з вуликами та кочовий точок. Це розширює можливості по різноманітності, а при вдалій погоді ще і об’єми меду. Так цього року було з осняшниковим медом.

Отже, медова карта сезону 2021

Температура повітря цією весною була дуже стрибкоподібна, що позначилося на цвітінні ранніх медоносів та садовини. Вдалося отримати трохи майового квіткового меду на одному з точків. Медозбір був невеликий, однак для нашої пасіки такий результат став дуже надихаючим. Бо ми не очікували нічого особливого, але добре підібрані в минулому сезоні матки дали свій результат.

В червні активність на пасіці пожвавилася і до кінця місяця наша медова колекція поповнилася акацієвим медом. І стало в нашій медовій пропозиції два сорти акацієвий та майовий.

Літо цвіло, пахло буяло, трохи мокло, далі знов цвіло. Липа цього року дуже стрімко відцвіла і з монофлорним липовим не вийшло. Натомість є гарний букет з домінуванням липи, який ще теж доступний для продажу.

Цей темніший мед, це різнотрав’я з липою з Пасіки Івана Запухляка. Сезон 2021

Тільки липа відійшла, зацвів соняшник. Його цвіту в околицях одного з точків в цьому році було достатньо і матки виявилися настільки вдало підібрані, що ми отримали гарний букет у другій половині літа з домінуванням соняшнику. Цей мед маємо і у великій фасовці (20 літорові відерка) для потреб кондитерів та пекарів.

Лісовий точок теж не спав, бджола трудилася, ми взяли добрий запас лісового меду з темним забарвленням, та досить насиченим ароматом.

Маємо ще трошки для поціновувачів гречки та соняшника, де досить насичений і смак і аромат.

Вважаємо, цей сезон вдалим не тільки в напрямку маткарства, а і меду також. Мед вийшов різний, кожен поціновувач може собі щось вибрати.

Крім екстримальних погодних пригод, були цього року на Пасіці Івана Запухляка і приємні сюрпризи. Одним з них є добрий взяток з соняшника.

Матковивідна пасіка вже не перший рік працює над бджолою, яка дасть добрий збір на посівах соняшника. В південній та східній частині України є пасіки, продуктивність яких дуже залежить від взятку із соняшника. Там зосереджена велика кількість потенційних споживачів таких маток.

Цього року багато наших пошуків в маткарстві показали добрий результат, ми маємо рекордний взяток з соняшника.

Краєвиди біля точків Пасіки Івана Запухляка. Літо 2021

Одночасно слід вказати, що і соняшник уже не той, що був колись. Мається на увазі той факт, що географія посівів в останні 10-15 років суттєво розширилася в межах українських сільськогосподарських угідь і охопилює зараз території з досить відмінним мікрокліматом.

Тому в другій половині липня на початку серпня на багатьох пасіках відбувається рівняння на соняшник. Це досить продуктивний медонос, мед з якого є досить недооцінений в місцевих споживачів . Це пов’язано із здатністю меду досить швидко кристалізуватися і утворювати крупинки. Але ця особливість ніяк не впливає на смакові та корисні властивості цього сорту меду. Соняшниковий мед корисний як харчова добавка до їжі, а також чудово смакує як інгридієнт у рецептах кулінарії. В окремих українських локаціях його збирають дуже багато і тому часто ціна на соняшниковий мед є дещо нижчою, ніж на весняне різнотрав’я, липовий чи акацієвий мед.

Насправді, якщо брати склад соняшникового меду як харчового продукту, то в цьому списку все вичерпно корисно. Вищий ніж в інших сортах меду вміст глюкози дає можливість використовувати як харчову добавку для профілактики серцево-судинних захворювань.

Тому якщо ви побачили в продажу мед і він вже почав кристалізуватися, то це ознака того, що це або монофлорний соняшниковий мед, або різнотрав’я з високим вмістом соняшнику.

Радимо спробувати цей сорт меду для щоденного вживання і запастися ним для випічки пряників, медовиків та іншої смакоти, а також для рецептів здорового харчування. Можливо цей сорт і стане одним із ваших улюблених!

Ранки стають все свіжішими, вечори підкрадаються швидше. езон виведення маток 2021 наближається до завершння. Омріяна прохолода стає тривалішою. На пасіці Івана Запухляка завершаються роботи. Більшу частину літа ми не бложили, бо роботи цього року, особливо на матковивідній пасіці було ого-го-го.

Поки ми намагаємося дати раду з пізнім літнім медозбором, щедрість якого не найменшою мірою пов’язана з вдало підібраним племінним матеріалом, зробимо декілька висновків по цьогорічному матковивідному сезоні.

Перше, що хотілося б зробити, це подякувати нашим давнім та новим партнерам за розуміння та налаштування на продуктивну співпрацю. Цей сезон завдяки організаційним висновкам з попередніх років був на матковивідній пасіці продуктивніший, ніж в попередні роки.

Ви часто запитували, як ми пакуємо матку для пересилки. Послідовність процесу в двох фото нижче.

Друге, це зворотній зв’язок. Матковивідна Пасіка Івана Запухляка має на меті зробити бджільництво більш продуктивним і тому нам важлива думка щодо того настільки вдало був підібраний матеріал, як перезимувала сім’я з новою маткою, яка продуктивність сімей.

Якщо людина захоплена своєю професією чи хобі, то з нею легко порозумітися, а якщо налаштована на знеціненння то в такому випадку все не так. Ми раді, що в цьому матковивідному сезоні навколо Пасіки Івана Запухляка зібралося багато захоплених і знаючих бджолярів. Це дало змогу більш раціонально розподілити ресурси та уникнути збоїв у виробництві плмінного матеріалу.

Тема штучного осіменіння бджолиних маток стає все більш цікавою для промислових та любительських пасік. Однак в цьому напрямку є ще де працювати. Ми очікуємо останні партії бджолиних маток і качаємо мед, якого виявилося трохи більше, ніж ми очікували.