Породне районування бджіл. Що з ним не так?

Зима особливий час для пасічників, коли попри підраховуванням прибутків, оцінкою ефективності минулого сезону, професійна та любительська бджолярська спільнота пірнає в безконечні суперечки у різних видах месенджерів щодо того, які бджоли були кращі минулого сезону. Ці суперечки про “правильні” бджоли тривають вже так довго, що стали своєрідною щорічною традицією. Відповідальність за ситуацію з породами бджіл, а точніше за сучасний стан селекції бджіл, перекидають як гарячу спечену картоплю з рук у руки, супроводжуючи кожен наступний кидок черговим звинуваченням громадських спілок, уряду, комісій, міністерства аграрної політики, науковців, окремих практиків.

На які правила гри є запит?

Взагалі проблема вибудовується навколо запиту на правила гри в бджільництві, де спосіб адміністрування бджільництва, який існував за часів планової економіки (а це вже тридцять років тому назад) був косметично підмальований до ринкової економіки і залишався довший час на папері. В той же час частина бджолярів адаптовувалася під запити ринку різними способами, самостійно навчаючись, шукаючи можливості збільшити продуктивність пасік та інвестуючи свій час і зусилля у вивчення досвіду в галузі в інших країнах. І результати не забарилися, пасіки нарощують продуктивність, пасічництво стає професією, не гірше програмування чи інших сфер інформаційних технологій. Технології визначають чи буде виробництво ефективним чи просто дорогим хобі, яке потребує додаткового фінансування. Ринок має стабільний запит на мед, а мед приносять бджоли. Важливо, щоб це було ефективно з господарської точки зору.

Чому актуальним є оновлення правил функціонування бджільництва?

Запит ринку меду штовхнув до пошуку нових способів збільшення продуктивності пасік, що в свою чергу наштовхнуло на хаотичний (бо законодавча база вже на той момент пахла нафталіном і її ніхто не мав наміру провітрювати та освіжати) розвиток племінної справи в бджільництві. Це суттєво підняло самооцінку українських матководів, омолодило професійну спільноту, ну і звичайно посилило конкуренцію серед різних (не тільки аборигенних) порід бджіл, які вже на той час (з початку 2012 року, бо інтернет і все таке) стали доступними на українських пасіках. Бджоломатка, це не породистий скакун, якого важко непомітно перевезти з іншої країни для впровадження та розведення. Володіння англійською, німецькою, польською чи іншою європейською мовою дає можливість отримати доступ до сучасних технологій. Тут доречно нагадати історію з пакетним бджільництвом та змінами, які сталися на ринку. Про них ми писали тут Умови ведення та можливості отримання прибутку змінилися і зросли вимоги до якості племінного матеріалу та виведення продуктивних маток. Закон регулював це все в межах Породного районування бджіл, яке ну вже дуже почало відрізнятися від реальності.

Ріст ринку меду та любительське бджільництво

Маючи ріст ринку меду, виник запит на продуктивні породи бджіл адаптовані під кліматичні локальні особливості. Тому питання постало за якісною пропозицією. Доречно буде зауважити, що якщо певний вид діяльності, що був раніше переважно любительським, стає все більш професійним, то це потребує певної інфраструктури ринку: обладнання, контроль якості, інформаційний супровід, маркетинг і т.д. Пропозиція порід бджіл, як уже було зазначено формувалася дуже ситуативно, бо в українських реаліях медозборів існує дуже багато локальних погодних відмінностей.

Науковий супровід у вигляді державних установ не мав можливостей системно і ґрунтовно вивчати всі ці реалії, через хронічний брак фінансування та кадровий голод. Громадські спільноти теж є орієнтовані на традиції, а не напродуктивність, бо обєднували в цілому любительські пасіки. І в цей момент зростання в 2000-их роках для бджільництва почали формуватися дві паралельні реальності. Та, яка описана науковими інституціями на папері (яка зрозуміло не може бути точною, бо системно не досліджувалося вже років надцять) і та, яка існує в реальності. Відповідно були розбіжності і в регулюванні цього виду діяльності та запиті на правила ведення господарської діяльності.

Всі бджоли збирають мед. Пасіка Івана Запухляка. Літо, 2021

Професійна підготовка фахівців з маткарства

Реальність практичного маткарства потребувала спеціальних базових знань для того, щоб почати ефективно займатися цією справою. Постало питання щодо професії бджоляр і виявилося, що для такого гравця на ринку меду як Україна якось малувато закладів освіти для підготовки фахівців, відсутня можливість підвищення кваліфікації та освоєння нових технологій. Зі скрипом та завдяки ентузіазмові певної частини пасічників, які могли читати спеціалізовану літературу не тільки російською та мали нагоди вивчати досвід пасічникування в інших країнах, технологія виробництва меду із використанням продуктивних порід бджіл запустилася.

Інтернет, месенджери, можливості стажування на пасіках за кордоном зробили свою справу. Хто хотів здобути знання, той здобув. В Україні на матковивідних пасіках спочатку тестувалися, а згодом і почали розводитися, в тому числі із використанням штучного осіменіння бджолиних маток відомі і відпрацьовані для конкретних мікрокліматичних умов європейські породи маток: лінії від Карніки, Бакфаст, Італійка. І ніякої катастрофи у цьому немає.

Прогалини в законодавчих документах

Тут виявляється, що законодавче регулювання бджільництва передбачає існування тільки таких порід, як Карпатська, Поліська, Українська Степова. А куди діватися з Бакфастом, Карнікою, Італійкою та Кавказькою породою (яка теж нікуди і не зникала). В актуальному наказі від профільного міністерства вказано, що районування це “науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл”. Ця цитата більше про запитання, ніж про відповіді. Хто це обґрунтував, на підставі яких даних і так далі? Районування базується на дослідженнях зроблених за умови планової економіки у 1970-их роках минулого століття. В умовах, де держава вирішувала, яких бджіл розводити і відповідно була основним закупівельником меду. І ще бджоли були потрібні для запилювання рослин. Планово.

Чому це районування не коректне?

В Україні є три природні рівнинні зони, які мають відмінності режиму погоди: мішані ліси, лісостеп і степ. Також гірські області Карпат і Криму. Є області, де є дві природні зони, карпатські області мають досить виражену відмінність в межах рівнинної, передгірської та власне гірської території. А це з точки погляду бджільництва різні умови для бджіл та різні типи медозборів. Агрокліматичне районування (оцінка умови природи для вирощування різних сільськогосподарських культур) дає нам значно більшу варіабельність багаторічного режиму погоди. Різні умови для утримання бджіл (настання весни, сезон дощів, тривалість і температура зими) поєднані із зміненими з того (планового) часу підходами до посівів. За часів планової економіки було районування сільськогосподарських культур, де шанси у соняшника зацвісти на півночі України чи в передгір’ї були тільки в приватних садибах, але аж ніяк суцільними гектарами. Зараз ми бачимо кардинально іншу ситуацію. Ну і це вже не тільки бджоли, ну і кури засміються, таке узагальнене районування на рівні областей. Раніше ми мали одиницю адміністративного поділу район, то за логікою речей цей районування мало б бути до рівня районів. Зараз на рівні громад.

А що там з районованими породами? Вони є?

В вищезгаданому Плані прописані три породи, так званих аборигенних бджіл: поліська, українська степова та карпатська. Але не написано, де їх в сучасних умовах шукати. Ситуація виглядає таким чином, що Карпатка досить розширила свій ареал на рівнину, пошуки Поліської породи нагадують пригодницькі серіали, а Українська Степова не достатньо (у порівнянні з Карпаткою) прописана та відселекціонована. То ми ми зарегульовуємо бджільництво породами, які не достатньо описані та досліджені українським науковцями. Тому всі ці рухи з ввізними породами та лініями деюре перебувають поза законом. А дефакто і стали причиною того, що Україна отримала можливість стати провідним виробником меду. А що локальні зазначені породи не можуть мати таку саму продуктивність, як і ввізні? Звичайно можуть, але той сучасний стан розвитку селекції місцевих порід не відповідає запитам медових пасік. Бо селекційну роботу треба робити. Це великий шматок системної роботи і збору досвіду.

А хто ж принесе мед?

Бджола медоносна, якщо буде достатньо медодаїв та не буде масових потрав бджіл, які практикують менш зарегульовані сфери садівництва та рільництва. Для ведення господарства має бути продуктивна медоносна бджола, яка пренесе мед, збере пилок і добре перезимує. Технології змінюються, в тому числі в сільському господарстві, законодавство має встановлювати правила гри з метою сприяння ведення бджільництва, а не виставлянням гальмівних палиць у колеса.

А що ж з районованими породами?

Автохтонні породи (а також той досвід селекції) не мають бути втрачені, однак наукове обґрунтування має базуватися не на переписуванні старих таблиць, а на добротній аналітиці та відображенні поточної ситуації та реалій ринку. Це питання вирішать спеціалізовані ізольовані облітники в межах об’єктів заповідного фонду чи дослідницьких груп. Не слід плутати дослідження та виробництво. Зберігати автохтонні породи треба, які і власне запобігати скороченню популяцій інших бджіл запилювачів та джмелів. Ця ціль та засоби її фінансування теж мають бути прописані в законодавстві. Можливо, якщо віднайдемо матеріал для поліської бджоли, покращимо селекцію української степової та впорядкуємо ситуацію з Карпаткою, то напрацюємо і свій власний матеріал.

Замість висновків

На превеликий жаль, атрибутом частини українського суспільства є небажання розвиватися та реагувати на нові запити. Тому замість того, щоб об’єднати зусилля у вирішенні двох важливих проблем для сучасного бджільництва – це площі медодаїв та запобігання потраві бджіл, ми сперечаємося, а не дискутуємо. І тому більшості з нас не видно, що це районування як рудимент планового господарювання має бути відправлений в архів. Яку бджолу вибирати на любительську чи професійну пасіку, це особисте право пасічника виходячи із власного досвіду, цілей господарювання. А ми будемо сильними тоді, коли у нас буде продуктивне та ефективне бджільництво.

Пакетне бджільництво, сучасні тенденції

Пасіка Івана Запухляка готує деякі коментарі щодо Породного районування порід бджіл та невеликий підбір фактів щодо тих порід бджіл, що вважаються аборигенними. В процесі стало очевидно, що питання пакетного бджільництва теж вагоме в цій дискусії. Можна сказати, що це окремий, але тісно пов’язаний з маткарством та медом сегмент ринку. Тому ми вирішили спочатку дещо актуалізувати інформацію про пакетне бджільництво.

Передумови виникнення пакетного бджільництва

В різних кліматичних умовах навіть одного типу клімату є різні ризики зимівлі бджолиних сімей. За збігом певних можливостей та обставин це робить вигідним і можливим переміщення бджіл на великі відстані для досягнення певного господарського ефекту в бджільництві. Чим вища континентальність клімату, тим менш ефективна з господарських міркувань зимівля бджолосімей. А медозбори в час короткого, теплого, сухого бездощового літа завдяки великій кількості диких та сільськогосподарських (в окремих регіонах) площ дуже продуктивні. Ситуація, коли сім’ї бджіл з територій з м’якою та менш затратною зимівлею бджіл переїзджали на території з більш екстремальним кліматом і збираюли мед протягом всього літа, для деяких кліматичних зон є цілком прийнятною.

А що восени? А восени чи на початку зими, після викачки меду дуже часто бджоли відправляються на “вільний випас”, тобто пасіки їх позбуваються як від використаного засобу виробництва. І на наступний рік закладають кошторис на покупку нових сімей, які перезимують в умовах більш м’якої та коротшої зими. І частина бджіл з зони помірного клімату буде переїжджати в зону континентального і там збирати мед. А восени знову як пощастить з локацією. Бо крім екстремального варіанту позбутися бджіл є ще можливість використати пакети для розширення пасіки і залишити їх зимувати.

Матковивідна пасіка Івана Запухляка, літо 2021

Що таке пакет бджіл?

Основною одиницею такої торгівлі є сотовий пакет бджіл. Це частина бджолиної сім’ї на 3-5 рамках розплоду з бджолою, плідною маткою та запасом корму, що перенесена у спеціальний ящик з вентиляцією. Такий ящик можна перевозити на далекі відстані для створення нових пасік чи розширення та підсилення існуючих. Це свого роду відводок зроблений навесні та перевезений на нове місце. Живий товар пакується згідно з певних стандартів, які передбачають відбір бджоли із здорової сім’ї на чотирьох рамках розплоду, або три рамки розплоду плюс одна з кормом включаючи плідну матку. Сумарно бджіл має бути 1,5 кг, для цього деколи струшують додатково ще одну рамку. Є ще версія безсотових пакетів, де бджіл пакують тільки з кормом, але вона не досить поширена.

Історичні передумови

Відправка пакетів з бджолами набула популярності в часі після Другої світової війни, коли вся сучасна Україна була вписана в єдиний господарський простір з територіями аж до Камчатського півострова. Зруйновану господарську інфраструктуру намагалися відновити швидкими темпами і всіма можливими засобами. Бджолині сім’ї почали активно перевозити по всій території тогочасної держави, щоб відновити галузь і створити промислові пасіки у всіх районах, де були можливості медозборів і потреби у запиленні сільськогосподарських культур.

Потреба у бджолосімях для отримання результатів по меду була високою. Створювалися методики використання медозборів і пошук локацій, де можна продукувати бджолині сім’ї, для пасік з різким, але пізнім стартом. І у поле зору фахівців потрапили території із м’якою зимовою погодою та ранньою весною, до яких в Україні належала територія Закарпаття. Сукупність пасік у цьому регіоні дала можливість створити справжню бджолофабрику з виробництва бджолиних пакетів для подальшої їх відправки по всій території євразійського континенту.

Не останню роль в такому рішенні зіграв той історичний факт, що в час Австро-Угорщини тут вирощували бджолосім’ї для розширення пасік у більш прохолодних ареалах тогочасної імперії. У різних джерелах згадуються рої, або солом’яні сапетки, які із Закарпаття перевозили на територію сучасної Чехії та інші місцевості із пізньою весною.

Тож з 70-их років минулого століття почалася робота із створення виробничих пакетних пасік і відповідно закладено дослідницькі бджолорозплідники та племінні пасіки для селекції бджіл виходячи із тогочасних господарських запитів. Селекційні здобутки цього часу пов’язані із іменем Василя Антоновича Гайдара, який працював над технологіями вирощування та перевезення таких бджіл на дуже великі відстані. Результати селекції бджоли Карпатки цілком задовольняли такий попит. Карпатські бджоли з пакетних пасік їхали тисячі кілометрів аж у Сибір. Місцеві незаселені людьми простори, довгі літні дні дозволяли цим бджолам зібрати 100 і більше кілограм меду з вулика, який відбирався і давав досить високі показники продуктивності у порівнянні з іншими регіонами. А потім так само стрімко, як і весна наступала зима, що тривала 7 місяців.

На наступний рік знову був попит на свіжих бджіл і карпатські бджоли їхали на медозбір. Стабільний попит породив пропозицію і зумовив спеціалізацію пакетного бджільництва. Таким чином Карпатка поширювалася по всіх, не тільки сибірських територіях тогочасної держави. Чи була там місцева бджола? Звичайно була, але з нею не дуже рахувалися. Головною метою такого бджільництва було зібрати більшу кількість меду.

Бджолопакети в незалежній Україні

Відновлення незалежності держав, що сталися тридцять років тому зумовили зміни і в географії пакетного бджільництві. Безмежний попит став обмеженим, з’явилися додаткові витрати пов’язані з митним оформленням і масово возити бджіл на такі довгі відстані ставало все менш рентабельно. Якщо до початку двохтисячних років певний попит ще існував для закарпатських пакетних виробництв, то він вже не був такий як був раніше. Коли в Україні почали відходити від районування вирощування сільськогосподарських культур і зони технічних культур ріпаку та соняшника почали збільшуватися, то виник попит на додаткові пакети і в українських пасік. Особливо для соняшника в напрямку південь та схід. Деякі пасіки стали практикувати систему: купив рій-викачав мед із соняшника- висипав бджоли в посадку. Хоча бджоли в умовах України мають досить високі шанси доброї зимівлі. Це ще протримало деякий час попит на пакети, але звичайно не в тих об’ємах, що були в час інтенсивної експансії Карпатки в умовах планової економіки СРСР.

Основною рисою ринкових відносин була нестабільність всього ціни на цукор, вощину, коливання (а точніше заниження оптової) ціни на мед. Ці “старі добрі часи” часто стають темами для довгих дискусій у бджолярських колах взимку. Зазвичай ці розмови ведуться в площині кількість, а про якісні аспекти якось тривалий час було не принято говорити.

Медодаї кличуть. Пасіка Івана Запухляка. Літо 2021

Сучасні особливості

Якщо глибше копнути і ширше подивитися на ситуацію з пакетами, які закуповуються в регіоні пакетних пасік Карпатки, то можна побачити наступне. Наявність медозборів у південних та східних частини України дають можливість отримати по 100-150 кг меду з сім’ї, що була закуплена. Це добре можливість для розвитку сім’ї та гарний результат для медової пасіки.

А як там далі були справи на пасіках звідки бралися пакети? На кінець весни, початок літа у сім’ї залишалось 2-3 рамки бджіл і розплоду і ці сім’ї, після відбору пакету, зазвичай залишали на самоплив. Зазвичай в тих бджолосім’ях звідки були відібрані пакети, закладалися бджолами маточники, матка облітувалася і далі до осені нарощується до 5-7 рамок бджіл, що формувало пропозицію на продаж на наступний рік. Такий спосіб чи культура розведення бджіл пакетних пасік використовувалася десятиліттями і мала на меті продукування бджоли, яка тільки вирощувала розплід. У пасічницькому сленгу таких комах називають “м’ясними бджолами”. Розведення проходило з відбором найсильніших сімей без акценту на те як ці бджоли носять мед. Бо головне для пакетної пасіки навесні продати пакет.

Бурхливий розвиток весною без медової бази завжди провокує роїння. Якщо логістична ситуація складається таким чином, що затримується відвантаження бджіл чи погода зовсім несприятлива, то в результаті весняного розвитку отримуємо на 8 рамкових сім’ях масове роїння, без варіантів вирішення проблеми. Рішення для такої сім’ї – тільки продати, бо полетять. Це часто продукує різні ситуації щодо ціни, чорного піару і решти моментів, які у підсумку нікому ще репутацію не покращили.

Коли пакети відправлені, гроші пораховані в сім’ях дозрівають свищеві маточники, в околиці пасіки літають трутні з тими же характеристиками бджіл, що поїхали. Осіменивши виведених маток тільки підсилюємо рійливість і розвиток на м’ясо. Тут ще важливо уточнити, що з свищової матки виведеної у хвості на трьох рамках, великого толку не буде, бо якість бджіл від такої матки під великим питанням. При такому способі виведення маток підсилюється ефект який вважається корисним з точки зору виживання бджіл, а саме різноманітність. З кожної сім’ї виведеться своєрідна, особлива матка, що осімениться з десятьма різними трутнями, а на сотні сімей це тисяча різноманітних комбінації з видимими і не дуже особливостями. Наступний десяток поколінь таких бджіл – це безкінечна втрата корисних господарських ознак.

Для виживання бджолиної сім’ї у природі потрібно всього 15 кг корму на зиму, які бджоли приносять з природи влітку, розмноження тобто відроїтись. Вони з цим справляються самі, а про пасічника там не згадується. Тобто якщо пускати все на самоплив, спостерігаючи тільки за розвитком і відбираючи рамки для пакетів, то всі корисні ознаки губляться і виділити щось особливе дуже важко. Проблемою в цій історії є те, що саме таких бджіл облітаних на незрозумілому трутневому фоні деякі часто називають місцевими, або аборигенними. Хоча ніяка селекційна робота з ними не проводилася і з позицій селекції вони є помісями. І проблемою тут є , що не залежно від того велася селекційна робота чи ні, всі бджоли автоматично вважаються породою Карпатка. Пакети цієї бджоли навесні ширяться через мережу збуту по старій звичці, пасіки дикої селекції рахують гроші, пасіки, що придбали бджолу в мішку сподіваються на те, що їм пощастило і бджола дасть добрий результат по меду.

В цій ситуації з пакетним бджільництвом, де ємність ринку зменшилася в рази в останні двадцять років, дедалі актуальнішим постає питання, що за матка є в цьому пакеті. Бо на пасіках, де ведеться селекційна робота і матки виведені від відомих материнок можна спокійно купувати пакети і мати показники потрібні медовій пасіці, а саме відсутність роїння, незлобливість та медопродуктивність. А також здатність використовувати довгі сильні взятки та нарощувати бджіл на наступну зимівлю. Щоб навесні потреба в нових пакетах не виникала. І тут ми стикаємося з важливим питанням ціни на такий пакет. Пакети з матками відомої селекції будуть звичайно дорожчими, ніж з пакети з помісями.

І тут замість того, щоб переорієнтуватися на розведення більш продуктивних бджіл в рух ідуть демпінг, недобросовісна конкуренція і багато інших засобів утримання позиції на ринку. Насправді можливості комунікації та навчання в останні десять років досить розширилися і не є проблемою отримати інформацію щодо того як ведеться пасічництво в інших країнах. І тенденція така, що якщо ми хочемо утримувати лідерські позиції по меду та продуктах бджільництва, то треба переорієнтовуватися на розведення продуктивних бджіл. Пакетні пасіки мають тестувати своїх бджіл на медопродуктивність. Також тут уже дикими спарюваннями не відбудешся, треба націлюватися на співпрацю з матководом-репродуктором і трохи вникати в те, як працює селекція.

Досвід Пасіки Івана Запухляка

Матковивідна пасіка Івана Запухляка має запит на пакети з матками. Наші клієнти, які купляли маток в минулих роках цікавилися про можливість придбання пакетів з нашими матками. Однак ми спеціалізуємося в першу чергу на виведені маток і великих потужностей продажу пакетів поки не маємо. Часто медові пасіки оцінивши переваги відомих їх селекційних маток, використовують такий лайфхак для покращення безпородних пакетів. Вони замінюють маток на соняшнику, що дозволяє отримати іншу бджолу на наступний сезон. Але це означає тільки інвестицію в майбутній сезон, бо мед носитимуть бджоли від безпородної матки і в такій ситуації є просідання по продуктивності в поточний сезон.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2021

Замість висновків

Якість маток — це ключовий аспект у розвитку медової пасіки, треба пробувати і вишукувати ту комбінацію, яка підходить для конкретних мікрокліматичних умов і типу медозбору. Бо те, що працює на півдні степу, може не спрацювати на півночі лісостепової зони. Матки можна купити можна у перевіреного матковода, звичайно попередньо озвучивши свої запити і побажання. Є ще варіант замовити матку інструментального осіменіння і виводити наступні покоління самостійно. Це залежить від розміру та принципів роботи медової пасіки. Покращення роботи з матками та освоєння методів селекції знижує ще більше попит на безпородні пакети, так як бджола зимує. І очевидно робить витрати на медовій пасіці більш раціональними.

Попит на мед та оманливе відчуття легких заробітків часто штовхає недосвідчених пасічників на різні авантюри. Як наприклад, взяти вулики з будівельного полістиролу і вполювати дешеві пакети Карпатки, бо сусід минулого року взяв по 100 кг меду. Але цілком можливо, що той мед до сусіда принесла зовсім інша бджола, яку він підбирав попередній рік-два. Власний досвід та розуміння, які переваги мають присутні на ринку матки — це краще ніж сподіватися на диво.

Підсумовуючи хочемо сказати, що купівля навесні пакетів неселекційної бджоли це не єдиний спосіб розширення медової пасіки. Можна зробити запит на пакети у матковивідних пасіках, чи придбати матку, щоб покращити наявних бджіл чи почати самому виводити маток, придбавши матку штучного осіменніння. Технології та можливості комунікації роблять більш ширшу пропозицію.

Правильні карпатські бджоли

Сучасний стан розвитку матковивідної справи в Україні обріс чи обліпився цілим клубом домислів, взаємних звинувачень та хайпу. В чому ж проблема з бджолами, які фігурують як порода Карпатка в комерційних оголошеннях та науковій літературі.

Деякі свої міркування та спроби розібратися в історії селекції бджіл Карпатка Пасіка Івана Запухляка писала раніше тут.

Власне ця вся історія з виведенням маток та закладенням матковивідної пасіки теж почалася в результаті певних несподіваних результатів з карпатськими бджолами. А також намаганням зрозуміти, чому впали медозбори в локації, яка була умовно ізольованим облітником. В цьому місці вздовж річки і яке оточене лісом, склад медоносів не зазнав суттєвих змін, а от кількість отриманого меду суттєво знизилася.

Відразу хочемо сказати, що пасіка Івана Запухляка жодним чином не збирається знецінювати досвід селекції та напрацювання колег матководів. Ціль публікації розібратися, що саме уявляють собою карпатські матки, що пропонуються для продажу в Україні і чи завжди вони відповідають очікуванням пасічників. А також з’ясувати, що є навколо матки Карпатки білим шумом, а що справді цінним досвідом селекції.

Пасіка Івана Запухляка Літо 2019

Завчасно інформуємо, що Пасіка Івана Запухляка цілком і повністю підтримує збереження автохтонних бджіл в окремому резерваті з метою їх дослідження та пошуку нових методів селекції. Без селекційної роботи майбутнє бджолярства виглядає досить туманно.

Тепер до справи.

Що це за бджола Карпатка? Всі пошукові запити щодо Карпатки в інтернеті та аналіз описаного досвіду в наукових та популярних публікаціях ведуть нас на Закарпаття, де зосереджено велику кількість матковивідних пасік, окремі з них мають статус племінних. Досвід матководства на території біля Мукачево, передгірських та гірських облітниках накопичувався близько 50 років. Він був добре науково описаний, так як координувався дослідною установою Дослідна станція бджільництва, що зараз є відділом селекції карпатських бджіл інституту бджільництва ім. Прокоповича. Після такого тривалого часу селекції, було виведено декілька ліній, які відомі в Україні та переважно за її східними межами. Можливість продавати маток та бджолопакети Карпатки далеко на схід для збору меду в екстремальних умовах континентального клімату (без можливостей зимівлі та з потребою наступного року нових бджолопакетів) зробили господарську діяльність навколо розведення карпатської бджоли досить прибутковою. Природно-кліматичні умови, де сконцентровано хаб (так по сучасному називають місце концентрації певного виду діяльності) Карпатки, не можуть бути описані як найкращі для виробництва меду. Тому бджолині господарства в умовах передгірських рівнин та високогір’я спеціалізувалися на виробництві маток та бджолопакетів. Зміна геополітичної ситуації значно висушила цей потік стабільних замовлень і значно напружила ситуацію на внутрішньому ринку, де до досить недавнього часу основна конкуренція була між двома “автохтонними породами” Карпаткою та Українською степовою. Це змусило переосмислити стратегію збуту і спробувати відкусити шматок ринку, де вже ставали на ноги конкуруючі породи бджіл завезених з Європи. Основні виробники карпатських маток вирішили ставити на те, Карпатка це автохтонна бджола.

Зважаючи на авторитетність заявників більшість повірила їм на слово, а меншість учасників ринку, що послуговуються здоровим глуздом запитали, а чи є ізольований резерват, де власне утримується “дика Карпатка”. В реальності дослідної дикої пасіки, де б утримувалися бджоли без втручання людини немає. Однак пошуки відносно диких карпатських бджіл тривають. В результаті обговорень корисних ознак потроху викристалізувалося наступне запитання, чи є порода карпатських бджіл власне породою, чи все таки групою бджолиних сімей чи може екотипом Карніки. Остання (Карніка) має досить чітко задокументовану історію селекції і в рази більший задокументований практичний досвід селекції, ніж Карпатка. Дискусія, що автохтонних (і власне визначення також) видів бджіл та завезених триває. Аргументи часто переходять межі здорового глузду. Несподівано кумедними виглядають аргументи на користь Карпатки, котрі знецінюють Карніку, Італійку та Бакфаст називаючи останніх дворняжками, а породу карпатських бджіл елітною. Однак переходимо до ще одного дискусійного моменту. Чи можна взагалі карпатських бджіл називати породою у класичному розумінні. Чи це екотип, чи група сімей?

Ті фрагментарні заміри карпатських бджіл та оприлюднений накопичений досвід ентузіастів, що хотіли розібратися в реальному позиціонуванні Карпатки та оцінити перспективи її селекції показали, що відмінності між Карнікою та Карпаткою досить умовні. Це підтверджуєтеся і тим, що Карніка це дуже схожа за генотипом бджола до Карпатки. Відмінність у одну пару алелей недостатня, щоб Карпатку визнати повноцінною породою. Але з точки зору чистоти селекційного експерименту та наявності реального досвіду варто розвивати подальшу селекцію. З використанням сучасних методів звичайно. Таке перебування між породою та екотипом очевидно є наслідком використання методів селекційної роботи що передбачало відбір тільки материнської сторони. Про батьківську донедавна навіть не згадували. Вважали що загальний фон трутнів найкращий і нічого іншого не потрібно. В результаті отримали популяцію бджіл, що не дозволяє виділити з основної маси якісь особливості. Тому якщо заглибитися у пошук відмінностей, то можна зробити висновок, що це екотип бджоли карніки або Українська карніка, чи карпатська карніка. Дискусія в цьому моменті може якісно просунутися до раціональних висновків, тільки у випадку, якщо перейде у цивілізоване русло. Для отримання чітких висновків потрібен задокументований практичний досвід та дотримання правил селекційної етики. Пасіка Івана Запухляка відстежує наукові публікації та дискусії довкола цього питання і може тільки ствердно сказати, що цей момент унікального породного позиціонування та автохтонності, а конкретніше аборигенності карпатських бджіл залишається дуже дискусійним. А подальша селекційна робота досить виправданою.

Мабуть велика кількість білого шуму чи темного диму навколо Карпатки викликана через конкуренцію на ринку бджолиних маток. Є племінні пасіки, що накопичили практичний досвід з використання інструментального осіменіння та контрольованого спарювання з іншими породами бджіл, як українська степова, карніка, італійка, а також кросами Бакфасту і які можуть запропонувати більш продуктивну бджолу для конкретних мікрокліматичних умов. Відповідно власники медових пасік прагнуть мінімізувати свої ризики і сформувати своє рішення для отримання меду та інших продуктів бджільництва з метою отримання прибутку. Тому і виникли різні групи за інтересами у вигляді громадських організацій та об’єднань. Це цілком природній процес об’єднання групи людей для досягнення певних цілей. Те як виглядає сьогодні українська професійна та бджолярська спільнота, а особливо її комунікація заслуговує сценарію окремого довгого серіалу, де кожен наступний сезон цікавіший за попередній. Принагідно хочемо зауважити, що в у професійному і любительському пасічникуванні спілки утворені з метою популяризувати ту чи іншу породу, якраз і займаються відстежуванням чистоти ліній породи, створенням середовища для документування досвіду, але аж ніяк не знеціненням один одного. Обговорення переваг “автохтонної”, “автентичної” та “аборигенної” породи Карпатки в цьому контексті піднімає високу інформаційну піну з репутаційними втратами.

На цьому моменті хотіли зупинитися окремо. На нашу суб’єктивну думку, якраз за рахунок цього чорного піару пов’язаного із дискредитацію інших порід, втратила у своїх позиціях якраз карпатська бджола. А виграли ті нові селекційні рішення, на яких цей потік знецінення був направлений. Так сталося, наприклад з Бакфастом. В результаті “рекламної компанії Карпатки” Бакфаст за певний проміжок часу спробували всі: і ті кому він був необхідний і ті кому він не дуже підходив. Цьому є декілька пояснень, які стали явними в останні роки і не в останню чергу завдяки проникненню спільноти в інтернет у вигляді блогів, форумів, ютубканалів та соціальних мереж. Ну і багато вже хто з сучасних бджолярів та матководів може прочитати оригінальні статті, що документують досвід інших порід, кросів бджіл іноземними мовами.

Ще одним не мало важливим фактом, що вплинув на якість бджолиних маток — це демпінгові війни. Так сталося, що племінних пасік, що спеціалізуються на виробництві бджолиних маток та бджолопакетів достатньо і їхня продуктивність набагато вища, ніж потреба внутрішнього ринку. Потрібно перелаштовуватися під наявні ринкові умови, а не у всіх є конструктивні ідеї. Оборот який був, зменшився і демпінг як рішення очевидно не працює. Не слід забувати про своєрідну касту перекупників, які продають свої послуги за ціною рівною з роботою маткаря. Центром найбільш поширеного Вучківського типу Карпатки є село Вучкове, сам центр репродукції розташований у місті Мукачево. Навколишні села сформували досить потужну агломерацію щодо виробництва бджоломаток на продаж та пакетів, а одночасно визначило монополію на та дозволило тривалий час утримувати досить значний сегмент ринку. Це додало селекції масовості та спричинило втрату якості.

Важко не погодитися з прихильниками карпатської породи, що неконтрольоване завезення та селекція бджіл не дуже відомого походження, які розводяться на території, де домінують інші екотипи чи породи бджіл це великий виклик для любительських та промислових пасік. Але згадаймо, куди мандрували сформовані на Закарпатті бджолопакети ще десять років тому. Там, що не було аборигенних чи умовно бджіл? І які місцеві породи були втрачені через такі вливання. Також повертаючись до автохтонності не слід забувати про кавказянку, яка добряче давала екстремальних відчуттів пасічникам на досить великій у порівнянні з Європою території. І з якою до речі, продовжують мати досвід селекції окремі дослідні європейські пасіки.

Тому варто осмислити отриманий досвід і рухатися за новим, шукати нові можливості селекції цієї бджоли.

А що з Карнікою, як найближчою за генотипом до Карпатки бджолою ?

В цілому тим матковивідним пасікам, що спеціалізуються на матках особливої різниці немає, яку породу бджіл виводити. Технологія та необхідність базових знань ідентична. І тут ми стаємо свідками такого моменту, як вивід Карпатки, яка на справді є Карнікою. І продавати як Карпатку. І такі шури мури з селекційним матеріалом справді завдають не тільки репутаційних, а й селекційних збитків Карпатці. Тут де впізнаваність бренду Карпатки стає причиною появи підробок. Це ще одна замовчувана проблема втрати унікальних властивостей карпатських бджіл. Морфометричні проміри колег показують значне підняття кубітального індексу у офіційній Вучківській Карпатці та інших типах, що може свідчити про вже прилиту кров карніки. На питання науковці відповідають, що змінились умови утримання та більш точний спосіб визначення індексів крила, що призвів до підвищення значень. Також були твердження, що на облітниках для карпатських бджіл були завезені матки карніки і успішно розійшлися по матковивідних господарствах. В просторах інтернету вже появився своєрідний мем «австрійська карпатка». Також насторожують такі плани вивести батьківські сім’ї Карніки на облітники. Це призведе до повної зміни особливостей породи, що суперечать твердженням чистоти розведення бджіл. Для промислових кросів такі варіанти можливі і на майбутнє стануть заміною Карпатці. Але це вже буде не Карпатка.

Селекційна робота відносно власної локальної бджоли дуже потрібна. Можливостей створити ізольовані облітники в гірській частині та долинах річок достатньо. Можливо застосування методів контрольованого парування у Карніки і Бакфасту спонукає селекціонерів Карпатки до якісних змін в селекції.

Чи є шанси покращити селекцію Карпатки?

Звичайно є. Особливо перспективним напрямком для роботи з Карпаткою виглядають ізольовані гірські пункти парування. Де із загальної маси бджіл було виділені групи сімей для розведення. Це перші спроби лінійної селекції з карпатськими бджолами, але як запевняють науковці таку роботу проводили на початку створення породи Карпатка. Це звичайно можна було зробити раніше, але не було потреби змінювати набутий стиль роботи з бджолами. За цей час багато втрачено. Але при злагодженій роботі ці бджоли можуть покращити свої характеристики.

Карпатська бджола в Карпатах.Фото з Ворохти Літо 2019

В контексті формування ізольованих облітників насторожують заклики деяких науковців, що ми зберігаємо автохтонні бджоли і одночасно їх селекціонуємо. Збереження і селекція це різні речі, тому роботу за цими напрямками потрібно чітко розділяти.

В спілкуванні з карпатськими матководами Пасіці Івана Запухляка закидають особисту неприязнь до Карпатки. Ми починали з Карпаткою, збираємо досвід роботи цими бджолами і далі допомагаємо селекціонерам за допомогою інструментального осіменіння у створенні та утримання власної лінії бджіл. Зараз утримуємо для тесту та порівняння відібрану групу батьківських сімей, що дозволить далі вести чисту Карпатку без вливання інших порід поза діяльністю офіційних племінних господарств. Це дозволить зберегти та використовувати матеріал надалі. Так матковивідна пасіка не виробляє матки Карпаток масово на продаж, бо останні два роки несприятлива кон’юнктура ринку. Позиція працівників поважного наукового центру селекції викликає щире здивування, бо подібно, що вони не готові до конструктивного діалогу, а погоджується на комунікацію тільки з тими матководами, хто беззаперечно слідує їх переконанням.

Тому досягнення та виведення ліній Карпатки це цінний досвід, використовуючи який варто рухатися за новим досвідом селекції.

Рік 2020, підсумки. Частина 2 Робочі та відтестовані лінії і кроси бджоломаток, плани репродукції на сезон 2021року

Тепер конкретно до матковивідної справи. В нас вона базується на використанні інструментального осіменіння та утримання порід, ліній, комбінацій у чистоті, на застосуванні міжпородної або міжлінійної гібридизації для видення маток з обов’язковим тестуванням отриманих маток в різних мікрокліматичних умовах для виявлення найкращих комбінацій. Всі наявні групи сімей бджіл умовно розділено на дві групи та точки. Принцип поділу наступний:

-сірі бджоли (Карніка, Карпатка, Кавказька)

-жовті бджоли (Італійка, Кордован, Бакфаст).

І в цьому місці мав би бути свист та зіпсовані помідори у бік оратора, що для більшості практикуючих пасічників означає неприпустиме сусідство різних порід бджіл в межах однієї пасіки. Для пересічного пасічника любителя, який дещо перевантажений інформацією про автохтонні породи бджіл та місією підтримувати локальну бджолу, це виглядає дивно і незрозуміло. Таке сприйняття інформації пов’язано з тим, що досвід використання інструментального осіменіння бджолиних маток висвітлений однобоко переважно в негативному контексті, як щось неприродне та непотрібне для людини, що медитує на своїй пасіці і приходить туди за позитивними емоціями. Але саме використання ШО чи штучного інструментального осемініння бджолиних маток в роботі дозволяє нам утримувати їх в чистоті навіть на на одному точку. Опускаючи емоційний та естетичний контекст бжолярства, нагадаю, що виробництво меду це процес, де важливою мотиваційною складовою є отримання меду та продуктів бджільництва, що дозволяє отримувати від пасіки не тільки естетичний, а й прагматичний ефект.

Тому опишемо лінії та кроси які були використані в розмноженні на точках Пасіки Івана Запухляка.

Почнемо з відомої і найбільш контоверсійної за підсумками 2020 року — Карпатки, з якою ми працювали тривалий час. Результат можна охарактеризувати як перемінний успіх з сюрпризами. Карпатка навчила нас добре боротися з роїнням, допомогла розвинути пасіку до пристойних розмірів. Сюрпризи та несподіванки, що супроводжували розведення Карпатки спонукали більш професійно зайнятися маткарством. Тривале тестування сімей Карпатки показало проблеми з якими стикаються пасічники при тривалих дощових днях та відсутності кормової бази. Була можливість тестувати Карпатку в умовах рівнинної Польщі, де вона в результаті програвала іншим сім’ям по корисних характеристиках.

Деякі зауваги по Карпатці, можна прочитати в попередніх постах тут. Досвід з Карпаткою показав, що треба вчитися далі, рухатися в бік інструментального осіменіння та шукати нові можливості для комбінацій. Знайомство з Карнікою та розуміння того, що треба експериментувати, спонукали до створення міжпородної комбінації Карніка_Карпатка і навпаки.

Це було три роки тому, але досвід вартий, щоб його описати. У 2017 році ми використовували Карпатку лінії Захар для схрещувань з штамом карніки Тройзек та карніки Хіндерхофер. Що отримали? Деякі матки вибракувались через роїння, але в загальному ця група дочок від цієї комбінації добре себе показала по розвитку та медозбору. В результаті залишилась кілька найкращих і найбільш продуктивних сімей, які могли бути використані в якості батьківської сторони.

Далі більш детально про Карніку. Наступну комбінацію за нашими спостереженнями, можна вважати базовою у напрямку Карніки в українських реаліях. Це австрійська лінія Сінгер (178/17 – AC5/13), дочки від якої показали найкращі результати за результатами 2017 року. В 2018 році були створені наступні мікролінії:

-Сінгер-ins-Пріма(210-14)

-Сінгер-ins-Хіндерхофер(19-25-584-14)

-Сінгер-ins-Сінгер(інбрендна)-для збереження ознак.

Також на базі придбаних маток Карніка

-Тройзек-Целле(6-1-2204-2015)-ins- Хіндерхофер(19-25-584-14)

Дочки від цих материнок, що були виведені на пасіці Івана Запухляка, роз’їхалися в різні українські регіони на медові пасіки. Зворотній зв’язок показав, що ці комбінації виправдали очікування пасічників і дали чудові результати по медозбору. Базуючись на цьому досвіді, надалі ми використовували наступні лінії в якості батьківських: Карніка Скленар 915(99-147-181-2017), Карніка Пернер(99-120-71643-2014) та Карніка Тройзек Целле(6-1-2204-2015), а також лінію кавказьких бджіл КР(Красна Поляна). Для інструментального осіменіння було отримано неплідних маток від комбінації Карніка Хольткамп(11-1-4651-2017)-інс-(7-176-26-2015). Розвиток цього напряму у 2020 році дав наступні комбінації:

-Сінгер-Пріма-ins- Хіндерхофер(19-25-584-14)

-Сінгер-Пріма-ins- КР(Красна Поляна)

– Сінгер-Пріма-ins- Скленар 915(99-147-181-2017),

-Сінгер-Хіндерхофер- ins-Тройзек-Целле(6-1-2204-2015)

-Хольцкамп(11-1-4651-2017)-інс-(7-176-26-2015)-ins Пернер(99-120-71643-2014)

Матеріал від цих комбінацій був використаний у виведенні маток для перевірки передачі ознак ще у 2019 році та певна частина маток інструментального осіменіння була відправлена на дружні пасіки для тестування. Навесні та впродовж літа Пасіка Івана Запухляка отримала попередні позитивні результати зимівлі і медозбору. Тому ці мікролінії були запущені в репродукцію в 2020 році.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2020

У тих хто дочитав до цього моменту може виникнути запитання: Для чого ці всі маніпуляції з різними лініями?

Відповідаємо. Як показує узагальнений і описаний (задокументований) досвід, щоб утворити власну лінію бджіл, що найкраще себе проявить у роботі в певних мікрокліматичних умовах, потрібно 6 різних за походженням ліній бджіл.

Відносно міжпородного кросу Карніка_Кавказ, то хочемо зауважити, що це унікальний досвід контрольованого парування в Україні з оцінкою продуктивності та ефективності передачі корисних ознак. Результати цього експерименту, показують недооцінену роль гібридизації в бджільництві.

На цьому про сірі бджоли коротко все. Переходимо до іншого вагомого для Пасіки Івана Запухляка доробку та практичного досвіду з бджолами, які об’єднують у групу жовті бджоли.

Жовті бджоли на Пасіці Івана Запухляка. Літо 2020

Якісні переваги кросс-бридінгу дуже добре показали результати роботи над такими бджолами як: Бакфаст, Італійка та Кордован. Бакфаст – це один з найбільш скандальних пазлів в селекції, що є результатом схрещування різних порід бджіл з виділенням корисних ознак та подальшим розведенням. Кожен селекціонер має власні напрацювання в роботі з цими бджолами тому підбір наступних комбінацій більш прискіпливий, ніж у Карніки. Як і в кожному дослідницькому процесі бувають промахи, тому для Бакфасту є обов’язковим тестування комбінацій. Знайомство з Бакфастом у 2017 році в Польщі і подальша робота з ним показали велику перспективу у розведенні, а саме в напрямку виведення бджіл з повною відсутність роїння. Першою комбінацією в матковивідному досвіді була В13(BZF) з якої почалась активна селекційна робота. Нащадки працюють в різних комбінаціях станом на 2020 рік. Впродовж цього часу селекції задокументовано кілька схрещувань як і в Польщі, так і уже на українській пасіці. Дочки від В13 (ВZF) були осіменені В46(BZF) і ця комбінація та дочки працювали на польській пасіці. Але для кращого ефекту передачі корисних ознак в 2018 році були створені кілька інбрендних маток з використанням трутня В13 (ВZF). Це дещо знизило життєздатність сімей, але їх дочки були однорідні і просто вражали результатами на медовій пасіці. Далі робота тривала з підбором найкращих трутнів для подальшого розведення. Були отримані неплідні матки від комбінації В03(GBI) fk B100(KAA) та осіменені трутнями від інбрендної комбінації (BZF). Так як, в українських реаліях цим маткам ми не надали власного цифрового коду, то було використано походження материнської сторони і цій комбінації був присвоєний код В3(ZII), а інбрендним маткам надав код В13(ZII). Ці дві материнки дали початок великій кількості дочок, які добре проявили себе в медопродуктивності, але для подальшого розвитку потрібно було інші комбінації для роботи. Ситуація для подальшого розвитку була не дуже оптимістичною. Це повязано з тим, що матковивідні пасіки мають досить обмежені можливості щодо отримання якісного матеріалу для подальшої селекції. Ситуація з придбаним в Україні тестовим матеріал була не дуже зрозумілою, з’явився досвід із шахрайством та підміною матеріалу. Задокументований досвід з матеріалом В34BZF та В18 RKR, який давав різношерстих дочок з не притаманною злобливістю Бакфасту давав підстави вважати, що реальний отриманий матеріал і опис до нього відрізнявся. Це змусило змінити стратегію на матковивідній пасіці і повернутися до перевірених комбінацій та матеріалу. Одночасно позитивні результати української селекції Бакфасту ускладнював той факт, що селекційна робота в Європі над пошуком вароарезистентних бджіл, посилила тенденцію до темного Бакфасту. Нові версії Бакфаст були більш темними, що досить спантеличило українських пасічників, які вже звикли до продуктивної жовтої бджоли. Після чергових підмін, фальшування та поширення недостовірної інформації про Бакфаст в українському сегменті інтернету, ми не відмовилися від роботи з цими бджолами. Почали шукати однодумців і нові шляхи розвитку. Так як лабораторія осіменіння маток мобільна, то Пасіка Івана Запухляка практикує роботу на виїзді у пасічника, що планує власні комбінації. В одній такій поїздці вдалося осіменити маток від В13(ZII) голландським Бакфастом від Анатолія Коняєва, а саме трутнем від В24(АКО)-ins-B3(VKO), родовід яких ведеться з 1962 року. І ця комбінація іменується зараз як В134(ZII). Незважаючи на інформаційну піну, роботу з Бакфастом було продовжено. Інші комбінації Бакфасту в 2019 році, робилися під запит і щоб уникнути непотрібного різноманіття на матковивідній пасіці були передані замовникам, що віддають перевагу цій комбінації. З цими пасіками є зворотній зв’язок і можливість спостерігати характеристики бджолосімей Бакфасту з метою продовження селекційної роботи з комбінаціями.

На Пасіці Івана Запухляка у 2020 році велася селекційна робота з такою популярною породою як Італійка. Позитивний досвід пасік по цілому світі, в різних мікрокліматичних умовах зацікавив нас і ми взяли в роботу Італійку (коли?). Для осіменіння було добуто кілька неплідних маток і зразу стало питання чим осіменити даних маток. Не маючи багатого практичного досвіду, але керуючись експериментаторським чуттям, ми з замовником вирішили використати трутні окремо Карніки, Кавказянки і Бакфасту. У цій селекційній історії материнська сторона – це Італійка Ассіолі. Було отримано по кілька маток кожної комбінації і результати були відправлені замовнику. Для продовження експерименту ми привили партію маток від Італія_Бакфаст та Італія_Кавказ. Після обльоту по 3 штуки дочок залишили зимувати. Результат нарощування відводків в зиму, хороша зимівля, сильні сімї спонукав нас цікавитися цими італійськими бджолами.

Одночасно була одержана цікава матка італійки 513 лінія Кантоні і Отані. Після підсаджування матки та виходу її перших бджіл побачили цікаву жовтизну. В процесі пошуку в іншомовних джерелах щодо особливої жовтизни італійки, дізналися, що відповідальним за це особливе забарвлення має ген Кордован. Лінія Кордован селекціонується у США і відома як “Золота бджола”. Нащадки 513 лінії були виведені в США і привезені в Італію для створення комбінацій з місцевою Італійкою, але вже під морфометричний стандарт саме Італійки не підпадали через селекційні процеси з нею, тому були названі Італійським Кордованом. Далі потрапили в Україну, бо зацікавили власників пасік, що мали медозбори з соняшнику. Так були виведені українські дочки Кордована для роботи на соняшнику і результатами роботи підтвердили статус італійки як промислової бджоли. Звичайно, Пасіка Івана Запухляка не могла пройти повз таких продуктивних бджіл. Ми шукали пару для отримання саме Кордована, тому що актуальним є пошук продуктивної бджоли для пасік півдня та центру України. В результаті знайшли двох потенційних претендентів. Матки від Кордована Каліфорнія та матки від людини яка говорить що багато років займається Кордованом. Так були отримані 6 тестових комбінацій на основі отриманого матеріалу. Попередні результати можна буде отримати весною після зимівлі. Кілька дочок Кордована від комбінацій 2020 зимують в сім’ях і тест буде одразу по дочках. Це цікавий досвід селекції та ми сподіваємося на те, що чудова пропозиція для пасік, де медозбір відбувається в жарких та посушливих умовах.

Коротко повернемося до наших пошуків з Італійкою. Обмеження по отриманні селекційного матеріалу не дають можливості широко розгорнути роботу, але певні результати все таки є. Матка Італійка, що походить з італійської Тоскани, яка має класичне притаманне Італійці забарвлення (сіра з трьома жовтими тергітами), також тестується на пасіці разом з кількома дочками. Чому Пасіка Івана Запухляка зацікавилася цими бджолами. Звіти кліматологів показують, що клімат України стає влітку все більш посушливим і жарким, тоді коли в окремих регіонах пік медозборів. Це змушує мати в резерві рішення для медових пасік.

Крос Італійка – Бакфаст має теж непогані перспективи для подальшого розведення в контексті потепління та посушливості. Ми використали його в якості батьківського для приливу в тестований цьогорічний матеріал Бакфасту. Дочки від В140(ТR), B69(BZF), В11(КОY), були осіменені в цьому сезоні трутнями від кросу Італія-Бакфаст. Результати цього тестування покажуть, які комбінації добре себе проявлять. Відслідковування батьків дає змогу вивчати механізм передачі корисних чи не зовсім ознак і мати власний практичний досвід. Але це вже буде описано у підсумках наступний матковивідного сезону 2021 року.

На завершення про плани щодо перевірених комбінацій і ліній.

На сезон 2021року плануємо далі працювати та розширювати клієнтську базу. Плануємо на заселення 400-500 маткомісць що дасть змогу вийти на 1000 маток за сезон та вийти на 150 робочих сімей. В якості материнських для інструментального осіменіння та для маток вільного парування будуть наступні лінії.

Карніка

-Сінгер-Пріма-ins- Хіндерхофер

-Сінгер-Пріма-ins- Скленар

-Сінгер-ins-Сінгер

-Хольтцкамп-Пернер.

Батьківською стороною для інструментального осіменіння планується використати Скленар 915, Тройзек-Целле, Хіндерхофер, Хольтцкамп та для насичення цими трутнями матковивідної пасіки.

Для Бакфасту це будуть В134(ZII),В3(ZII), В140TR ins It/B13

Італійка та Кордован будуть в експериментальному статусі і плануються малими партіями для інструментального осіменіння. Матки вільного спарювання за попереднім замовленням. Також Пасіка Івана Запухляка має можливості для виїзду на пасіки за попередньою домовленістю. Консультаційна та дорадча опція на основі отриманого досвіду чи практичних порад щодо підсадки маток також доступна.

Квітневі новини з пасіки Івана Запухляка 2020


Весна вступає у свої права і попри екстримальність життя в середовищі людей на пасіці справи ідуть більш спокійно. Багато важливих речей ми дізнаємося завдяки спостереженню і порівнянню.

Короткий огляд з одного з точків тут

Поступово ми наблизилися до старту нового матковивідного сезону. Трохи про бджолину педагогіку, або трохи практичних порад для матковивідної пасіки.

Більше інформації про виховання бджіл тут

Наш ютуб канал Пасіка Івана Запухляка в цьому місяці перетнув позначку у 100 підписників. Ми надихаємося цим і створюємо цікавий контент з практичними порадами та актуальною інформацією далі.

Напувалки на весняній пасіці

В ранньовесняний період, коли можливо скорочення вологості повітря через раптові різкі потепління, бджоли особливо потребують додатково води. В цей час бджоли активно вирощують розплід і потребують пилку і води. Через те, що для бджіл не завжди видається можливість літати у пошуках води (віддаленість водойм, різкі зміни погоди) варто облаштувати напувалку (яку ще називають поїлка) на пасіці.

 

Подбати про воду на пасіці просто. Для цього слід облаштувати в захищених від вітру та добре прогрітих місцях лотки з водою. Пасіка Івана Запухляка використовує у якості ємностей лотки склеєні з екструдованого полістиролу, що використовуються у якості дашків для нуклеусів. В якості наповнювача є два варіанти: перший з хвойної стружки, другий з лісового моху. Використання цих матеріалів робить доступною велику зволожену поверхню та допомагає бджолам утримуватися на поверхні та  не тонути в імпровізованій водоймі. Щоб ємності не переверталися під час поривів вітру використовуємо звичайні дрова у якості утяжувача.

Якість води є важливою причиною облаштування наких напувальних станцій. Можна використовувати сіль у кількості 2-3 столові ложки на відро води.   Поєднання солі та моху дає можливість покращити мінеральний склад води та покращити антисептичні характеристики такого пристрою. Це треба робити і ще тому, щоб не виснажувати бджіл пошуками води у калюжах, ставках по берегах рік.

 

Такі напувалки можна використовувати весь ранновесняний період. З настанням стабільної теплої температури та можливостями приносити нектар потреба в таких системах відпаде. Пасіка Івана Запухляка має точок, що розташований на відстані близько 100 метрів від природної водойми, тому використовує ці пристрої тільки до настання стабільного потепління.

 

 

 

Березневі новини з пасіки Івана Запухляка 2020

Судячи з прогнозів та реальної погоди на цей вікенд на пасіці Івана Запухляка весна іде, але трохи шпортається. Пятничний  день був теплий і приємний. В суботу вже сніжить. Кажуть, що бузьки (лелеки), що прилетіли 19 березня ще трохи снігу по дорозі прихопили.  Тому актуальним є досвід підігріву вуликів, минулорічне відео

Декілька цьогорічних відео з Пасіки Івана Запухляка. Про зимівлю в січні 2020

зимівлю нуклеусів в приміщенні від 09.02.2020

обліт в лютому 2020 

проблеми з небажаними гостями пасіки від 12.03.2020

20 березня 2020 року вже ввійшов в історію як день з дуже теплою погодою. тому декілька слів про досвід облаштування лотків з водою на пасіці.

Це деревяні лотки з стружкою чи мохом і залиті водою.

Бджоли мають доступ до води та не тонуть в такій конструкції.

 

Можлива версія з мохом, яка виглядає трохи натуральніше і ніби замаскована.

Але на лотку з стружкою краще спостерігати процес.

Тепла погода дала можливість зробити ще пару фото з роботи на пасіці.

Як тільки пригріває сонце, бджоли максимально активізуються, збирають пилок. Подібно цього року буде мед з підсніжників та інших первоцвітів.

В п’ятницю літали бджоли, в суботу налетіли білі мухи.

А в неділю все засипало зовсім.

Березнева погода може бути дуже навіть примхлива, тому це треба враховувати плануючи роботи на пасіці.

 

 

Матки штучного осіменіння: базові правила утримання та догляду, способи підсадки

Коли хочеш мати добрі взятки меду, мусиш потурбуватися про працьовиту бджолу. Принципи «на око», «та якось буде» чи «ми завжди так робили і нічого» тут, на жаль, не спрацьовують. Треба трохи заглибитися у родовід бджіл, за якими доглядаєш, зрозуміти, які сильні й слабкі сторони мають породи бджіл, що формують пасіку, а також дбати про те, щоб біографія матки була відома. Перевірені й відпрацьовані європейські методи селекції у бджільництві, хоча і з запізненням, але все-таки сприймаються українською бджолярською спільнотою. Інформація про маток контрольованого спарювання зі сторінок теоретичних підручників та практичних статей поволі переходить у практику на різних за розміром українських точках.

Поки в любительській бджолярській спільноті точаться дискусії про справжність маток штучного осіменіння та доцільність виведення маток контрольованого спарювання, ця реальність дуже добре працює на пасіках по всьому світу. З одною єдиною ціллю ‒ отримання бажаної кількості меду чи продуктів бджільництва у конкретних погодних умовах. Матки контрольованого спарювання ‒ це матки чистопородні чи гібридні з відомою не тільки материнською стороною, але й батьківською. Їх можливо отримати в ізольованих облітниках (де ви знайомі з родоводом трутнів), або за рахунок штучного осіменіння, де весь процес під контролем. Існує стійке переконання, що це все дуже важко організувати і краще покластися на матінку природу. Якщо розвивати цю тезу далі, то, можливо, варто віднести наші вулики в ліс і зайнятися бортництвом (яке, до речі, збереглося в деяких локаціях на Поліссі).

Повернімося до виведення маток. Зараз за можливості багато хто організовує чистопородні ізольовані облітники, де отримує маток контрольованого спарювання. Зазвичай це ізольовані (в радіусі 7 км) місцевості, де можна уникнути зальоту трутнів з навколишніх пасік. В Україні це локації, добре ізольовані водною поверхнею (наприклад, острови на водосховищах Дніпра чи в акваторії Чорного моря). Гірські локації можна назвати умовно ізольованими, так як існує висока ймовірність зальоту трутня чи рою, незалежно від висоти чи залісненості місцевості. Як відомо, острівних територій не так багато, щоб вони були доступними. Тому інформаційна перевага власників і організаторів таких облітників використовується більше для спотворення значення іншого методу контрольованого спарювання.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2019

Інший метод контрольованого спарювання потребує певних знань, твердої руки та обладнання (про яке ми писали тут). Це інструментальне осіменіння бджолиних маток, яке проводиться в лабораторії під мікроскопом. Звичайно, справа на перший погляд непроста, але має свої переваги в умовах, де щільно розміщені пасіки різної величини. Основна перевага методу ‒ за умови вмілого використання дає змогу отримати 100%-ну чистоту спарювання, чого не дає жоден з інших методів. Вкиди (даруйте, але інакше це назвати важко) про те, що матки штучного осіменіння є неповноцінними, швидко підхоплюються фейсбучною спільнотою, блогерами-ютуберами і окремими представниками пасічницьких організацій передовсім задля хайпу (бажання отримати вигоду на події, до якої не маєш жодного стосунку). І тут ми з лабораторії виходимо на поле конкурентної битви вуликів, де відсутність у споживачів достовірної інформації використовується як зброя. Не знаєш, не чув — то слухай мене, я тобі розповім, а ти мені за це постав лайк, та й далі житимеш, не знаючи. Річ у тім, що в сучасних українських реаліях розмістити бджіл, знайти місце для ідеального облітника та ще й зробити його економічно ефективним ‒ справа не з легких. Тому найефективнішим методом розширення власного збуту залишається знецінення альтернативних пропозицій. Так як в ізольованому облітнику матки осіменяються під час вільного обльоту, а при штучному осіменінні ‒ у спеціально обладнаному приміщенні, а саме штучне осіменіння потребує більших часових затрат, то в інформаційних війнах «облітники проти станків штучного осіменіння» наразі перевагу отримують прихильники перших, позаяк мають більше вільного часу. Прихильники ізольованих облітників апелюють до деяких задокументованих (виключно на просторах форумів і груп у месенджерах) фактів негативних відгуків про маток штучного осіменіння. Звичайно, що перші спроби інструментального осіменіння в Україні не завжди виходили якісними (так як наукова ланка у бджолярстві час від часу пробуксовує й досі, особливо в царині нових технологій), тому перше негативне враження закріпилося надійно. Але аграрний ринок розвивається, а бджола ‒ не корова, не коза і навіть не кінь, тому можливості отримати якісний матеріал від сусідів, просочуючись через бюрократичну машину дозвільної документації, трохи простіші. Мовний бар’єр для багатьох не є перешкодою, досвід інструментального осіменіння можна отримати на семінарах або під час особистих візитів на пасіку. Зарубіжні матководи переважно з ентузіазмом діляться своїм практичним досвідом. Технологія штучного інструментального осіменіння сама по собі цікава та економічно ефективна (маєш станок, навики, матеріал ‒ можеш отримати прибуток). Тому багато пасічників цікавляться цим методом виведення маток і останні кілька років частка якісних маток ШО (штучного осіменіння) зростає.

Безперечно, отримання добрих результатів з виведення маток ШО потребує дотримання певних правил та врахування поправки на мікрокліматичні умови й пасіку. Як пройти процес виведення матки з потрібними характеристиками без зайвих втрат? До яких моментів треба бути готовим і на що звернути увагу? Далі про ці моменти.

Основні принципи одержання якісних маток ‒ це, передовсім, підбір хорошого матеріалу і спосіб виведення самих маток.

Візьмімо за початок неплідну матку, яка виведена з дотриманням технології. Існує кілька способів утримання маток до осіменіння: безпосередньо підсадка матки в нуклеус чи відводок і за допомогою інкубатора. Кількість бджіл у нуклеусі має бути оптимальною для догляду за маткою. За розміром нуклеус має бути не менш ніж 120 г бджіл і обсідати по площі не менш як дві рамки ¼ Дадант. Має бути забезпечений кормом, і має бути загороджений льоток для виходу матки на обліт.

Важливими при осіменінні є: вік матки на момент осіменіння, доза сперми і спосіб  введення. Осіменіння проводять у віці не менше 7 діб від народження, а краще 8‒10 днів, доза залежить від технології. Загалом уведення 8 мкл (мм3) сперми одноразово достатньо для трьох років життя матки. Існує також кількаразове введення ‒ двічі по 4 мкл, або навіть двічі по 2 мкл, але кожне наступне введення сперми може бути травматичним, а також потребує додаткового наркозу газом СО2. Цей газ сприяє виділенню в організмі матки речовин, які призводять до її передчасного старіння, і надмірна кількість газу може призвести до того, що матка стає трутівкою. Але, в свою чергу, розумна кількість (до 5 хв. за весь час) спонукає матку до швидшого відкладання яєць. Значною мірою догляд залежить і від самих бджіл у нуклеусі.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2019

Молоді бджоли, які добре годують маток, приносячи їм пилок і нектар, сприяють швидкому початку відкладання маткою яєць. Є породи бджіл, особливо місцеві помісі, які погано доглядають за матками. З ними важче отримати позитивний результат. Тому для заселення нуклеусів краще використовувати бджолу більш-менш чистопородну, яка відповідатиме породі маток, які будуть вирощуватися.

Один важливий момент. В інкубаторі догляд за матками відрізняється від нуклеусів. Існують спеціальні кліточки для утримання бджіл з маткою. Стабільність температури, кількість бджіл і наявність корму ‒ це основні фактори отримання якісних маток. В інкубаторах кількість бджіл у кліточці становить від 25 до 100 особин залежно від конструкції. Цим способом отримують маток, не перевірених на яйцекладку, і підсаджують їх у відводок для початку яйцекладки і її утримання.

Сам процес осіменіння триває від 2 до 5 хвилин. Залежить від обладнання і вправності осіменатора. Важливими є стерильність, якість трутня і сперми. Інструмент має бути стерильним, щоби зменшити ймовірність зараження маток. Якість трутня – це окрема тема, але сперма повинна відбиратися зрілою і не містити мукусу. Наявність мукусу може спричинити закупорку яйцеводів матки та її загибель. Після осіменіння матку мітять і повертають до бджіл, звідки була забрана. Протягом 48 годин матка засвоює введену сперму, тому не варто проводити жодних маніпуляцій з нуклеусами чи кліточками. Якщо матка була травмована чи інфікована, то за цей час вона зазвичай помирає. Якщо все пройшло вдало, то початок яйцекладки стартує на 6‒10 день після осіменіння. Досвід європейських осіменаторів показує, що відсоток виходу маток становить 85‒90% від загальної кількості. Це дещо вищий, а часом і значно вищий показник виходу маток, аніж буває на облітниках. Задокументований кількарічний досвід на Пасіці Івана Запухляка підтверджує цю тенденцію високого виходу маток порівняно з матками природного обльоту. Ми практикуємо обидва методи та документуємо їх результати.

Отримання штучним осіменінням матки, яка сіє чи вже на печатному розплоді ‒ це лише половина справи. Бо є ще один недостатньо описаний момент, який настає після того, як матка з матковивідної пасіки потрапляє безпосередньо на пасіку з виробництва меду. Цей нюанс потребує певних знань і дотримання правил і стосується підсадки новоприбулої матки в сім’ю. На цьому етапі, на жаль, негативні сценарії трапляються найчастіше. Тому важливо передовсім використовувати способи, що унеможливлюють попадання в відводок відкритого розплоду або старої бджоли. Рамки з печатним розплодом потрібно підготувати заздалегідь і на 8 днів перенести їх в магазинну надставку, аби всі яйця й личинки перейшли в стадію лялечки. Після чого на таких рамках формуються відводки. Рамки витримують кілька годин, щоб злетіла стара бджола, оглядають на наявність маточників і усувають їх. Далі матку поміщають у клітку для підсаджування на добу. Переконавшись, що бджоли її годують, відчиняють відділення з канді. Через добу бджоли її випускають. Не варто спішити відчиняти клітку. Якщо є спостереження, що бджоли агресивно ставляться до матки, то слід іще раз уважно перевірити наявність маточників або навіть іншої матки у відводку. Можна також використовувати ковпачок, яким ізолюють матку з кількома запечатаними бджолиними комірками і медом. Таким способом можна підсаджувати матку із супроводом, так як деякий час її не буде кому годувати. Далі чекають розплоду і відкривають ковпачок. Проте слід пам’ятати, що бувають випадки (рідко, але все ж таки), коли після випускання з-під ізолятора бджоли все одно знищують матку і закладають на розплоді маточники. Що це означає? Це показує наявність у відводку потенційної трутівки і старих бджіл. Щоб уникнути такої ситуації, відводки варто робити не більшими, ніж на дві рамки печатного розплоду з бджолою. Можна також підсаджувати у відокремлений від основної родини медовий магазин та ставити додаткове дно з льотком. Старі бджоли повернуться в сім’ю, а молодій бджолі дають матку. Після прийняття можна об’єднати магазин з сім’єю.

Проблема в тому, що бджоли трактують матку ШО як неплідну, хоча вона відкладає яйця. І це відбувається тому, що перший час матка ШО не виділяє феромони, які утворюються в польоті матки під час природного осіменіння. Тому можуть з’явитися маточники тихої заміни. Їх потрібно зірвати, а з часом контролювати виникнення нових. Цей процес триває від тижня до півтора місяця. Потому налагоджується вироблення феромонів і матки ШО нічим не поступаються маткам природного парування.

Тут пояснено ситуації, які можуть виникнути, але не обов’язково і не завжди виникають. Розуміння процесу та спостережливість пасічника дозволяють провести успішну підсадку в переважній більшості випадків.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2019

Ще трохи про матеріал від трутня. Важливо розуміти, якою спермою було проведено осіменіння. Для процесу селекції застосовують осіменіння одним типом трутня. Це збіднює різноманіття бджіл всередині колонії, так як у природному спарюванні сім’я складається з груп сестер, рідних по матері, але чужих по татовій лінії. І переважання певної групи створює загальне враження про сім’ю. При осіменінні одним типом трутня бджоли в сім’ї всі однакові. Це добре в селекції, але бджоли це відчувають і хочуть замінити матку. Як показує досвід матководів, що практикують ШО, якщо осіменіння проводити трутнями від кількох (трьох і більше) сімей-сестер, то це збільшує генетичне різноманіття і не спонукає бджіл до заміни маток.

Загалом матки ШО, як альтернатива маткам вільного обльоту, мають свої переваги, що проявляються можливістю отримання бджіл з більш прогнозованими характеристиками. Дочки, отримані від маток штучного осіменіння, здатні істотно покращити загальний стан сімей і дати поштовх до підвищення медопродуктивності пасіки. Навіть якщо ці дочки облітані на місцевих трутнях. Тому варто мати на пасіці кілька маток ШО та їх дочок і на цих бджолосім’ях проводити спостереження. Шкода, що певна тимчасова складність отримання маток штучного осіменіння, головно через відсутність можливості навчання і практики у матководів, підсилюється дискредитацією методу з боку тих, хто мав би його пропагувати. Тоді як штучне осіменіння дозволяє отримати безліч комбінацій, чого складно досягти навіть при використанні ізольованих облітників, бо замінити батьківські сім’ї складніше і дорожче. Ще один момент, який практично не використовують в українських реаліях для отримання маток штучного осіменіння ‒ це приїзд інсемінатора на пасіку. Обладнання для осіменіння досить компактне, а від пасіки, де планують ШО, потрібно тільки приміщення та попередня підготовка.

Контроль спарювання не належав до пріоритетних моментів селекції у бджільництві, тому певним чином був втрачений час і селекційний поступ у матководстві.

Наразі ця тема актуальна не лише для українських бджолярів. У цій ситуації очевидне одне: якщо використовувати інструментальне осіменіння або ізольовані облітники, можна вже за три покоління значно підняти продуктивність сімей та зменшити небажані характеристики. Варто лишень навчитися кооперуватися і відчувати приналежність до спільної справи.

Новини з Пасіки Івана Запухляка лютий 2020

Погода на Стрітення показала, що можливо (але це не точно :)) весна скоро, тому лютнева інспекція на Пасіці Івана Запухляка вже була з планами на весну. Хоч лютий і ніби лютий, але погода дає стабільний плюс.  Ліщина вже викинула сережки, тому є пилок і бджоли вже потроху двіжують.

Для підстраховки вмикаємо невеликий підігрів.

Відео цьогорічного обльоту  з пасіки Івана Запухляка з теплою підлогою з підігрівом тут

Наші спостереження з минулого сезону теж можна переглянути на каналі Ivan Zapukhliak

Ну і пальці догори під відео теж не зашкодять і будуть надихати на нові серії.

Практичний досвід маткарства. Деякі умови виведення якісних маток

Матковивідна справа, як і будь-яка інша діяльність, для отримання хорошого результату потребує дотримання певних негласних правил.

У цій публікації Пасіка Івана Запухляка викладе свої міркування стосовно деяких моментів виведення маток, особливо можливостей отримання першої партії маток на продаж. Ми звернемо увагу на можливий час отримання перших маток, важливість якісного матеріалу від трутня, організацію догляду в нуклеусах (зокрема важливість температури), а також на деякі моменти транспортування маток.

Звертаємо увагу на те, що йдеться про кліматичні умови Прикарпаття, де, на відміну від таких частин України як південь та Закарпаття, весна настає трохи пізніше.

Матка Карніка. Пасіка Івана Запухляка Copyright Natalia Sereda

Бажання швидше отримати маток на початку сезону та ігнорування деяких погодних моментів призводить до умовного фальстарту на матковивідній пасіці. Часто докладені зусилля та висока мотивація маткарів не підкріплюються очікуваними результатами.

Чому? Розглянемо це на конкретних прикладах. Наприклад, бджоли облетілися навесні 10 березня. Матка починає відкладати перші яйця. Перші бджоли вийдуть через 21 день ‒ це 1 квітня. Якщо в цей період матка закладе трутня, то йому потрібно 40 днів до повної статевої зрілості. Це 10‒15 травня. В цей час можна отримати перші обльоти молодих маток. Ще один чинник, який часто порушує ці розрахунки ‒ це весняна погода, яка має сприяти обльоту. За відсутності бажаної кількості трутнів матки не можуть осіменитися або осіменяються невеликою кількістю сперми. Така матка згодом довго сіяти не буде і до осені є ризик, що вона буде замінена. Проблема матеріалу від трутня трохи зсуває строки отримання якісних ранніх маток. Навіть якщо штучно створити умови, щоб трутень вирощувався до 1 квітня, то не завжди матеріал від нього буде достатньо якісним, щоб осіменити матку.

Інший момент цієї ситуації ‒ це вирощування маток у сім’ях, де недостатньо бджіл-годувальниць. Доки бджоли не зміняться на молодих, маточники не отримають достатньо корму. А це впливає на якісні характеристики і гонитва за ранніми матками ‒ це завжди програш в якості. Отримати перших якісних плідних маток на Пасіці Івана Запухляка можемо не раніше 15‒20 травня, залежно від погодних умов. У разі, якщо весна дуже рання, то строки зсуваються, але не суттєво.

Бажання пасічника на медовій пасіці швидко після зимового сезону створити відводки з матками-помічницями для нарощування бджолиних сімей або наростити бджіл, втрачених взимку, та підготуватися до ранніх медозборів соняшнику та ріпаку є цілком зрозумілим. Для нарощування потенціалу він купує ранніх маток і часто отримує несподіваний негативний результат. Придбані матки зазвичай слабенькі, що врешті знижує результати медозбору. Дуже ранні матки не можуть бути якісними навіть в умовах Закарпаття через вищезгадану відсутність умов для вирощування та осіменіння. Щоб уникнути такої ситуації в умовах ранньої весни Пасіка Івана Запухляка радить замовити маток з минулого сезону, які були виведені в серпні й перезимували. Зазвичай матководи, які практикують зимівлю сімей на нуклеусних рамках, навесні мають таку пропозицію маток на продаж.

Частина рамки з маточниками на пластикових мисочках. Фото Natalia Sereda

Ще одним практичним моментом, важливим для отримання якісного матеріалу, є організація виведення маток. Для якісних маток потрібні відповідні умови розвитку та врахування особливостей мікроклімату. Існує багато способів отримання маток. Ми детальніше розглянемо метод з одноразовим переносом личинок в мисочки як найбільш популярний на матковивідних пасіках. Для хорошого результату потрібно на початок виведення мати сильні сім’ї-виховательки. Їх можна отримати об’єднанням двох безматкових сімей. Для кращого прийому варто використовувати безматкові стартери, які найбільш якісно приймають личинки на виховання. У весняний період та в кінці літа використовується повністю безматковий спосіб виведення маток, а на початку літа з постановкою верхніх корпусів і збільшенням сили сімей використовується спосіб з ізольованою маткою в нижньому корпусі. Навесні, через добу після прививки з сім’ї-стартера личинки переносять в іншу безматкову сім’ю-виховательку, яка має відкритий розплід, і бджоли-годувальниці активно виділяють маткове молочко і годують личинки. А влітку зі стартера личинки переносять у сім’ю-виховательку з маткою. Для бджіл такий прийом виглядає як тиха заміна матки, бо матка в сім’ї обмежена роздільною решіткою. А це сприяє найкращому догляду за маточниками.

Ізолятори (бігуді) для маточників від польської компанії Лісонь. Фото Natalia Sereda

Догляд за маточниками полягає у створенні умов для хорошого обігріву, тому що бджолам потрібно щільно обсідати маточники. Не потрібно забувати про обмеження перенесення маточників, це 7‒10 день від прививки. В іншому разі можливий обрив і пошкодження лялечки в маточнику. Багато пасік використовують інкубатори для утримання маточників після запечатування. Також новонароджених маток потрібно утримувати в стабільній температурі ‒ не менш ніж 25 С.

Тепер кілька слів про такий важливий аспект, як нуклеуси. В умовах матковивідних пасік використовують декілька типів нуклеусів та способів їх заселення. Догляд за маткою під час перебування в нуклеусі ‒ важлива складова отримання хороших маток. Найкращий спосіб заселення, коли на розплідні нуклеусні рамки з бджолою дають неплідну матку кілька годин після виходу з маточника. Такий метод дає змогу створити найкращі умови утримання та оцінити саму неплідну матку і вибракувати малих та пошкоджених. Розмір нуклеуса теж має значення. Сам весільний вулик-нуклеус повинен мати в перерахунку площі соту не менше ½ рамки Дадант. Це означає дві рамки 213 на145 мм або три рамки 145 на 145 мм, обсиджених з усіх боків бджолами.

Особливе ставлення на матковивідній пасіці має бути до трутнів, бо вони відіграють важливу роль в селекції. Стартувати з виведенням маток має сенс, коли вже є печатний трутень. Це приблизно за два тижні після відкладання маткою трутневих яєць. Батьківські сім’ї використовують дочки від найкращих по пасіці сімей з відомим родоводом і не споріднені з материнськими сім’ями. Краще, якщо ліній батьківських сімей більше шести груп. Це створює найбільше різноманіття чистопородних генів та забезпечує насичення території потрібними трутнями. На одну батьківську сім’ю повинно бути не більше 30 маткомісць з кількістю трутневого розплоду 1 рамка ½ Дадант.

Трутень Карніки. Пасіка Івана Запухляка Фото Natalia Sereda

Контроль засіву здійснюється на 11‒14 день після заселення або підсадки матки. Після чого здійснюється позначка в журналі про осіменіння. Оцінюється якість запечатаного розплоду, далі відбирається і реалізується.

Пересилання маток ‒ важливий момент. Для безпроблемного транспортування маток використовують спеціальні кліточки, куди з кормом і маткою поміщають 7‒10 бджіл. Це оптимальна кількість для догляду за маткою. Маленькі кліточки для відправки краще зафіксувати в більших коробках, щоб забезпечити резерв повітря, уникнути перегріву та запобігти впливу прямого сонця. У якості корму для пересилання використовується медове тісто-канді з цукровою пудрою. Оптимальна густина тіста ‒ щоб не розтікалося і не було сухе.

Додержання вищезгаданих правил значно оптимізує процес отримання якісних маток та значно розширює можливості планування партій потрібної кількості для наших клієнтів. Пасіка Івана Запухляка вважає пріоритетом отримання якісного матеріалу маток порід Карніка, Бакфаст з відмінними господарськими характеристиками. Що підтверджено їх подальшим використанням для хороших медозборів на пасіках Прикарпаття, Поділля та інших частин України.