Правильні карпатські бджоли

Сучасний стан розвитку матковивідної справи в Україні обріс чи обліпився цілим клубом домислів, взаємних звинувачень та хайпу. В чому ж проблема з бджолами, які фігурують як порода Карпатка в комерційних оголошеннях та науковій літературі.

Деякі свої міркування та спроби розібратися в історії селекції бджіл Карпатка Пасіка Івана Запухляка писала раніше тут.

Власне ця вся історія з виведенням маток та закладенням матковивідної пасіки теж почалася в результаті певних несподіваних результатів з карпатськими бджолами. А також намаганням зрозуміти, чому впали медозбори в локації, яка була умовно ізольованим облітником. В цьому місці вздовж річки і яке оточене лісом, склад медоносів не зазнав суттєвих змін, а от кількість отриманого меду суттєво знизилася.

Відразу хочемо сказати, що пасіка Івана Запухляка жодним чином не збирається знецінювати досвід селекції та напрацювання колег матководів. Ціль публікації розібратися, що саме уявляють собою карпатські матки, що пропонуються для продажу в Україні і чи завжди вони відповідають очікуванням пасічників. А також з’ясувати, що є навколо матки Карпатки білим шумом, а що справді цінним досвідом селекції.

Пасіка Івана Запухляка Літо 2019

Завчасно інформуємо, що Пасіка Івана Запухляка цілком і повністю підтримує збереження автохтонних бджіл в окремому резерваті з метою їх дослідження та пошуку нових методів селекції. Без селекційної роботи майбутнє бджолярства виглядає досить туманно.

Тепер до справи.

Що це за бджола Карпатка? Всі пошукові запити щодо Карпатки в інтернеті та аналіз описаного досвіду в наукових та популярних публікаціях ведуть нас на Закарпаття, де зосереджено велику кількість матковивідних пасік, окремі з них мають статус племінних. Досвід матководства на території біля Мукачево, передгірських та гірських облітниках накопичувався близько 50 років. Він був добре науково описаний, так як координувався дослідною установою Дослідна станція бджільництва, що зараз є відділом селекції карпатських бджіл інституту бджільництва ім. Прокоповича. Після такого тривалого часу селекції, було виведено декілька ліній, які відомі в Україні та переважно за її східними межами. Можливість продавати маток та бджолопакети Карпатки далеко на схід для збору меду в екстремальних умовах континентального клімату (без можливостей зимівлі та з потребою наступного року нових бджолопакетів) зробили господарську діяльність навколо розведення карпатської бджоли досить прибутковою. Природно-кліматичні умови, де сконцентровано хаб (так по сучасному називають місце концентрації певного виду діяльності) Карпатки, не можуть бути описані як найкращі для виробництва меду. Тому бджолині господарства в умовах передгірських рівнин та високогір’я спеціалізувалися на виробництві маток та бджолопакетів. Зміна геополітичної ситуації значно висушила цей потік стабільних замовлень і значно напружила ситуацію на внутрішньому ринку, де до досить недавнього часу основна конкуренція була між двома “автохтонними породами” Карпаткою та Українською степовою. Це змусило переосмислити стратегію збуту і спробувати відкусити шматок ринку, де вже ставали на ноги конкуруючі породи бджіл завезених з Європи. Основні виробники карпатських маток вирішили ставити на те, Карпатка це автохтонна бджола.

Зважаючи на авторитетність заявників більшість повірила їм на слово, а меншість учасників ринку, що послуговуються здоровим глуздом запитали, а чи є ізольований резерват, де власне утримується “дика Карпатка”. В реальності дослідної дикої пасіки, де б утримувалися бджоли без втручання людини немає. Однак пошуки відносно диких карпатських бджіл тривають. В результаті обговорень корисних ознак потроху викристалізувалося наступне запитання, чи є порода карпатських бджіл власне породою, чи все таки групою бджолиних сімей чи може екотипом Карніки. Остання (Карніка) має досить чітко задокументовану історію селекції і в рази більший задокументований практичний досвід селекції, ніж Карпатка. Дискусія, що автохтонних (і власне визначення також) видів бджіл та завезених триває. Аргументи часто переходять межі здорового глузду. Несподівано кумедними виглядають аргументи на користь Карпатки, котрі знецінюють Карніку, Італійку та Бакфаст називаючи останніх дворняжками, а породу карпатських бджіл елітною. Однак переходимо до ще одного дискусійного моменту. Чи можна взагалі карпатських бджіл називати породою у класичному розумінні. Чи це екотип, чи група сімей?

Ті фрагментарні заміри карпатських бджіл та оприлюднений накопичений досвід ентузіастів, що хотіли розібратися в реальному позиціонуванні Карпатки та оцінити перспективи її селекції показали, що відмінності між Карнікою та Карпаткою досить умовні. Це підтверджуєтеся і тим, що Карніка це дуже схожа за генотипом бджола до Карпатки. Відмінність у одну пару алелей недостатня, щоб Карпатку визнати повноцінною породою. Але з точки зору чистоти селекційного експерименту та наявності реального досвіду варто розвивати подальшу селекцію. З використанням сучасних методів звичайно. Таке перебування між породою та екотипом очевидно є наслідком використання методів селекційної роботи що передбачало відбір тільки материнської сторони. Про батьківську донедавна навіть не згадували. Вважали що загальний фон трутнів найкращий і нічого іншого не потрібно. В результаті отримали популяцію бджіл, що не дозволяє виділити з основної маси якісь особливості. Тому якщо заглибитися у пошук відмінностей, то можна зробити висновок, що це екотип бджоли карніки або Українська карніка, чи карпатська карніка. Дискусія в цьому моменті може якісно просунутися до раціональних висновків, тільки у випадку, якщо перейде у цивілізоване русло. Для отримання чітких висновків потрібен задокументований практичний досвід та дотримання правил селекційної етики. Пасіка Івана Запухляка відстежує наукові публікації та дискусії довкола цього питання і може тільки ствердно сказати, що цей момент унікального породного позиціонування та автохтонності, а конкретніше аборигенності карпатських бджіл залишається дуже дискусійним. А подальша селекційна робота досить виправданою.

Мабуть велика кількість білого шуму чи темного диму навколо Карпатки викликана через конкуренцію на ринку бджолиних маток. Є племінні пасіки, що накопичили практичний досвід з використання інструментального осіменіння та контрольованого спарювання з іншими породами бджіл, як українська степова, карніка, італійка, а також кросами Бакфасту і які можуть запропонувати більш продуктивну бджолу для конкретних мікрокліматичних умов. Відповідно власники медових пасік прагнуть мінімізувати свої ризики і сформувати своє рішення для отримання меду та інших продуктів бджільництва з метою отримання прибутку. Тому і виникли різні групи за інтересами у вигляді громадських організацій та об’єднань. Це цілком природній процес об’єднання групи людей для досягнення певних цілей. Те як виглядає сьогодні українська професійна та бджолярська спільнота, а особливо її комунікація заслуговує сценарію окремого довгого серіалу, де кожен наступний сезон цікавіший за попередній. Принагідно хочемо зауважити, що в у професійному і любительському пасічникуванні спілки утворені з метою популяризувати ту чи іншу породу, якраз і займаються відстежуванням чистоти ліній породи, створенням середовища для документування досвіду, але аж ніяк не знеціненням один одного. Обговорення переваг “автохтонної”, “автентичної” та “аборигенної” породи Карпатки в цьому контексті піднімає високу інформаційну піну з репутаційними втратами.

На цьому моменті хотіли зупинитися окремо. На нашу суб’єктивну думку, якраз за рахунок цього чорного піару пов’язаного із дискредитацію інших порід, втратила у своїх позиціях якраз карпатська бджола. А виграли ті нові селекційні рішення, на яких цей потік знецінення був направлений. Так сталося, наприклад з Бакфастом. В результаті “рекламної компанії Карпатки” Бакфаст за певний проміжок часу спробували всі: і ті кому він був необхідний і ті кому він не дуже підходив. Цьому є декілька пояснень, які стали явними в останні роки і не в останню чергу завдяки проникненню спільноти в інтернет у вигляді блогів, форумів, ютубканалів та соціальних мереж. Ну і багато вже хто з сучасних бджолярів та матководів може прочитати оригінальні статті, що документують досвід інших порід, кросів бджіл іноземними мовами.

Ще одним не мало важливим фактом, що вплинув на якість бджолиних маток — це демпінгові війни. Так сталося, що племінних пасік, що спеціалізуються на виробництві бджолиних маток та бджолопакетів достатньо і їхня продуктивність набагато вища, ніж потреба внутрішнього ринку. Потрібно перелаштовуватися під наявні ринкові умови, а не у всіх є конструктивні ідеї. Оборот який був, зменшився і демпінг як рішення очевидно не працює. Не слід забувати про своєрідну касту перекупників, які продають свої послуги за ціною рівною з роботою маткаря. Центром найбільш поширеного Вучківського типу Карпатки є село Вучкове, сам центр репродукції розташований у місті Мукачево. Навколишні села сформували досить потужну агломерацію щодо виробництва бджоломаток на продаж та пакетів, а одночасно визначило монополію на та дозволило тривалий час утримувати досить значний сегмент ринку. Це додало селекції масовості та спричинило втрату якості.

Важко не погодитися з прихильниками карпатської породи, що неконтрольоване завезення та селекція бджіл не дуже відомого походження, які розводяться на території, де домінують інші екотипи чи породи бджіл це великий виклик для любительських та промислових пасік. Але згадаймо, куди мандрували сформовані на Закарпатті бджолопакети ще десять років тому. Там, що не було аборигенних чи умовно бджіл? І які місцеві породи були втрачені через такі вливання. Також повертаючись до автохтонності не слід забувати про кавказянку, яка добряче давала екстремальних відчуттів пасічникам на досить великій у порівнянні з Європою території. І з якою до речі, продовжують мати досвід селекції окремі дослідні європейські пасіки.

Тому варто осмислити отриманий досвід і рухатися за новим, шукати нові можливості селекції цієї бджоли.

А що з Карнікою, як найближчою за генотипом до Карпатки бджолою ?

В цілому тим матковивідним пасікам, що спеціалізуються на матках особливої різниці немає, яку породу бджіл виводити. Технологія та необхідність базових знань ідентична. І тут ми стаємо свідками такого моменту, як вивід Карпатки, яка на справді є Карнікою. І продавати як Карпатку. І такі шури мури з селекційним матеріалом справді завдають не тільки репутаційних, а й селекційних збитків Карпатці. Тут де впізнаваність бренду Карпатки стає причиною появи підробок. Це ще одна замовчувана проблема втрати унікальних властивостей карпатських бджіл. Морфометричні проміри колег показують значне підняття кубітального індексу у офіційній Вучківській Карпатці та інших типах, що може свідчити про вже прилиту кров карніки. На питання науковці відповідають, що змінились умови утримання та більш точний спосіб визначення індексів крила, що призвів до підвищення значень. Також були твердження, що на облітниках для карпатських бджіл були завезені матки карніки і успішно розійшлися по матковивідних господарствах. В просторах інтернету вже появився своєрідний мем «австрійська карпатка». Також насторожують такі плани вивести батьківські сім’ї Карніки на облітники. Це призведе до повної зміни особливостей породи, що суперечать твердженням чистоти розведення бджіл. Для промислових кросів такі варіанти можливі і на майбутнє стануть заміною Карпатці. Але це вже буде не Карпатка.

Селекційна робота відносно власної локальної бджоли дуже потрібна. Можливостей створити ізольовані облітники в гірській частині та долинах річок достатньо. Можливо застосування методів контрольованого парування у Карніки і Бакфасту спонукає селекціонерів Карпатки до якісних змін в селекції.

Чи є шанси покращити селекцію Карпатки?

Звичайно є. Особливо перспективним напрямком для роботи з Карпаткою виглядають ізольовані гірські пункти парування. Де із загальної маси бджіл було виділені групи сімей для розведення. Це перші спроби лінійної селекції з карпатськими бджолами, але як запевняють науковці таку роботу проводили на початку створення породи Карпатка. Це звичайно можна було зробити раніше, але не було потреби змінювати набутий стиль роботи з бджолами. За цей час багато втрачено. Але при злагодженій роботі ці бджоли можуть покращити свої характеристики.

Карпатська бджола в Карпатах.Фото з Ворохти Літо 2019

В контексті формування ізольованих облітників насторожують заклики деяких науковців, що ми зберігаємо автохтонні бджоли і одночасно їх селекціонуємо. Збереження і селекція це різні речі, тому роботу за цими напрямками потрібно чітко розділяти.

В спілкуванні з карпатськими матководами Пасіці Івана Запухляка закидають особисту неприязнь до Карпатки. Ми починали з Карпаткою, збираємо досвід роботи цими бджолами і далі допомагаємо селекціонерам за допомогою інструментального осіменіння у створенні та утримання власної лінії бджіл. Зараз утримуємо для тесту та порівняння відібрану групу батьківських сімей, що дозволить далі вести чисту Карпатку без вливання інших порід поза діяльністю офіційних племінних господарств. Це дозволить зберегти та використовувати матеріал надалі. Так матковивідна пасіка не виробляє матки Карпаток масово на продаж, бо останні два роки несприятлива кон’юнктура ринку. Позиція працівників поважного наукового центру селекції викликає щире здивування, бо подібно, що вони не готові до конструктивного діалогу, а погоджується на комунікацію тільки з тими матководами, хто беззаперечно слідує їх переконанням.

Тому досягнення та виведення ліній Карпатки це цінний досвід, використовуючи який варто рухатися за новим досвідом селекції.

Рік 2020, підсумки. Досвід збільшення медоносності бджіл на Пасіці Івана Запухляка

Передчуття зимових свят підштовхує до підведення підсумків року, що минув. Також це час для підготовки і планування на наступний сезон. Пасіка Івана Запухляка аналізує здобутий досвід та визначає напрямки роботи на наступний сезон.

Робота на матковивідній пасіці є завжди, не залежно від пори року. Однак місяць лютий, після довгих Новорічний та Різдвяних Свят, є умовним початком сезону, коли формуються більш чіткіші плани щодо матковиробництва на весняно-літній сезон 2021.

За результатами минулих сезонів хочемо зауважити, що планування досить спрощує діяльність на матковивідній пасіці. Але перш ніж запланувати нове, варто підсумувати результати матковивідного сезону 2020 року. А тоді, осмисливши досвід, братися до реалізації нових ідей. В загальному те, чим ми займаємося на матковивідній Пасіці Івана Запухляка можна об’єднати в такі напрямки: основний – це матковивідна справа, інструментальне осіменіння маток та додатковий медове виробництво за допомогою якого ми тестимо виведених маток.

Мед з ПасікиІвана Запухляка
Гаряча пора медозбору на Пасіці Івана Запухляка, 2020

Почнемо з другого, так як мед та продукти бджільництва є основною ціллю пасіки. Бджоли різних порід, яких ми розводимо на нашій пасіці, проходять тестування на точках пасіки. Ми досліджуємо їх можливості щодо медозборів і отримуємо мед для власного споживання.

В місці, де знаходиться наша матковивідна пасіка, всі впевнені, що там де є вулики має бути мед. Тому ми реалізуємо зібраний мед та окремі продукти бджільництва. Маємо невелику мережу постійних покупців, що щороку закуповують улюблені сорти меду для власних потреб та на подарунки. Ці покупці меду добре знайомі із можливими сортами меду з нашої пасіки і є своєрідною фокус групою, завдяки якій ми отримуємо зворотній зв’язок щодо якості продукції. Пасіка в умовах Прикарпаття має досить скромні об’єми щодо медового виробництва відносно пасік півдня чи центральної частини України. Однак наявність хорошого племінного матеріалу дозволяє отримати більше меду з однієї сім’ї в порівнянні з іншими пасіками передгірної місцевості та мати невелику частину меду для реалізації постійно. Медова карта, якщо можна так висловитися, від Пасіки Івана Запухляка має різноманітні сорти меду, так як маємо точки у трьох дещо відмінних мікрокліматичних умовах. Тому маємо широку палітру смаків меду з Прикарпаття, включаючи унікальні та рідкісні сорти лісового та падевого меду. Такий концепт розміщення точків дає можливість отримання кращої картини продуктивності по групах тестованих сімей та розуміння напрямків для подальшої селекційної роботи.

Як досягається такий результат ми досить детально розповімо у другій частині наших підсумків 2020 року, де детально підсумуємо результати інструментального осіменіння та аналізі ліній і кросів, що використовувалися на Пасіці Івана Запухляка.

Матковивідна Пасіка Івана Запухляка, новини серпня та вересня 2020

В цілому продуктивний сезон потрохи завершується. Ми безперечно отримали новий досвід з матками Бакфаст, Італійкою та Карнікою. Погодні умови, видовий склад медодаїв сформував цікаву по своєму унікальну палітру зібраних цього року медів. Гарний взяток був з різнотрав’я, різнотрав’я з ріпаком, дещо принесли бджоли з липи і по своєму добре виступив соняшник.

Декілька зауваг щодо роботи різних сімей на соняшнику тут

Приємні враження від результатів роботи на медодаї соняшник, соняшниковий мед

Також, для тих читачів, коментаторів та глядачів нашого Ютуб каналу, нові серії із спостереженнь за сім’ями Бакфаст. Ми продовжуємо уважно спостерігати за бджолами Бакфаст, бо вважаємо, що ці бджоли мають дуже добрі переваги для пасік центральної та південної України. Ще одне відео із цьогорічних спостережень за бджолами Бакфаст

Попри справи медові ми продовжуємо наші роботи з відбору племінного матеріалу і зробили відео про Бакфаст B134 (ZII), можна переглянути відео і оцінити, що робиться у вулику Бакфаст

Вересень нагадав, що пора братися за годівлю бджіл і Пасіка Івана Запухляка радо ділиться досвідом та практичними порадами щодо годівниць, та міркуваннями щодо годівлі бджіл

Деякі міркування та порівняння щодо того, що давати і як давати. Готуємо бджоли до зимівлі, підбиваємо підсумки цього непростого, але продуктивного матковивідного сезону.

Травневі новини. Початок сезону продажу маток 2020 та трохи практичних деталей

Як бачите Пасіка Івана Запухляка попри кліматично-попгодні перетрубації продовжує процес виводу маток. Для замовлення маток та уточнення термінів контактуйте будь ласка з Пасіка Івана Запухляка через сторінку у Фейсбуку

А сьогодні поговоримо трохи про породу Бакфаст, переваги якої добре відомі пасічникам південної та східної частин України. Не про саму породу, а про актуальні комбінації та трохи практичних зауваг щодо цієї породи бджіл.

Відео з візуальною розповіддю з одного з точків можна знайти на YouTube каналі Пасіки Івана Запухляка

Це відео відповідає на популярні питання про походження, вигляд та поведінку комбінацій бджіл породи Бакфаст у умовах України. А також декілька слів про можливості Пасіки Івана Запухляка щодо породи Карніка з 10 хвилини відео.

В таких перманентно кризових умовах якісні характеристики матки справді мають важливе значення.

Квітневі новини з пасіки Івана Запухляка 2020


Весна вступає у свої права і попри екстримальність життя в середовищі людей на пасіці справи ідуть більш спокійно. Багато важливих речей ми дізнаємося завдяки спостереженню і порівнянню.

Короткий огляд з одного з точків тут

Поступово ми наблизилися до старту нового матковивідного сезону. Трохи про бджолину педагогіку, або трохи практичних порад для матковивідної пасіки.

Більше інформації про виховання бджіл тут

Наш ютуб канал Пасіка Івана Запухляка в цьому місяці перетнув позначку у 100 підписників. Ми надихаємося цим і створюємо цікавий контент з практичними порадами та актуальною інформацією далі.

Напувалки на весняній пасіці

В ранньовесняний період, коли можливо скорочення вологості повітря через раптові різкі потепління, бджоли особливо потребують додатково води. В цей час бджоли активно вирощують розплід і потребують пилку і води. Через те, що для бджіл не завжди видається можливість літати у пошуках води (віддаленість водойм, різкі зміни погоди) варто облаштувати напувалку (яку ще називають поїлка) на пасіці.

 

Подбати про воду на пасіці просто. Для цього слід облаштувати в захищених від вітру та добре прогрітих місцях лотки з водою. Пасіка Івана Запухляка використовує у якості ємностей лотки склеєні з екструдованого полістиролу, що використовуються у якості дашків для нуклеусів. В якості наповнювача є два варіанти: перший з хвойної стружки, другий з лісового моху. Використання цих матеріалів робить доступною велику зволожену поверхню та допомагає бджолам утримуватися на поверхні та  не тонути в імпровізованій водоймі. Щоб ємності не переверталися під час поривів вітру використовуємо звичайні дрова у якості утяжувача.

Якість води є важливою причиною облаштування наких напувальних станцій. Можна використовувати сіль у кількості 2-3 столові ложки на відро води.   Поєднання солі та моху дає можливість покращити мінеральний склад води та покращити антисептичні характеристики такого пристрою. Це треба робити і ще тому, щоб не виснажувати бджіл пошуками води у калюжах, ставках по берегах рік.

 

Такі напувалки можна використовувати весь ранновесняний період. З настанням стабільної теплої температури та можливостями приносити нектар потреба в таких системах відпаде. Пасіка Івана Запухляка має точок, що розташований на відстані близько 100 метрів від природної водойми, тому використовує ці пристрої тільки до настання стабільного потепління.

 

 

 

Березневі новини з пасіки Івана Запухляка 2020

Судячи з прогнозів та реальної погоди на цей вікенд на пасіці Івана Запухляка весна іде, але трохи шпортається. Пятничний  день був теплий і приємний. В суботу вже сніжить. Кажуть, що бузьки (лелеки), що прилетіли 19 березня ще трохи снігу по дорозі прихопили.  Тому актуальним є досвід підігріву вуликів, минулорічне відео

Декілька цьогорічних відео з Пасіки Івана Запухляка. Про зимівлю в січні 2020

зимівлю нуклеусів в приміщенні від 09.02.2020

обліт в лютому 2020 

проблеми з небажаними гостями пасіки від 12.03.2020

20 березня 2020 року вже ввійшов в історію як день з дуже теплою погодою. тому декілька слів про досвід облаштування лотків з водою на пасіці.

Це деревяні лотки з стружкою чи мохом і залиті водою.

Бджоли мають доступ до води та не тонуть в такій конструкції.

 

Можлива версія з мохом, яка виглядає трохи натуральніше і ніби замаскована.

Але на лотку з стружкою краще спостерігати процес.

Тепла погода дала можливість зробити ще пару фото з роботи на пасіці.

Як тільки пригріває сонце, бджоли максимально активізуються, збирають пилок. Подібно цього року буде мед з підсніжників та інших первоцвітів.

В п’ятницю літали бджоли, в суботу налетіли білі мухи.

А в неділю все засипало зовсім.

Березнева погода може бути дуже навіть примхлива, тому це треба враховувати плануючи роботи на пасіці.

 

 

Матки штучного осіменіння: базові правила утримання та догляду, способи підсадки

Коли хочеш мати добрі взятки меду, мусиш потурбуватися про працьовиту бджолу. Принципи «на око», «та якось буде» чи «ми завжди так робили і нічого» тут, на жаль, не спрацьовують. Треба трохи заглибитися у родовід бджіл, за якими доглядаєш, зрозуміти, які сильні й слабкі сторони мають породи бджіл, що формують пасіку, а також дбати про те, щоб біографія матки була відома. Перевірені й відпрацьовані європейські методи селекції у бджільництві, хоча і з запізненням, але все-таки сприймаються українською бджолярською спільнотою. Інформація про маток контрольованого спарювання зі сторінок теоретичних підручників та практичних статей поволі переходить у практику на різних за розміром українських точках.

Поки в любительській бджолярській спільноті точаться дискусії про справжність маток штучного осіменіння та доцільність виведення маток контрольованого спарювання, ця реальність дуже добре працює на пасіках по всьому світу. З одною єдиною ціллю ‒ отримання бажаної кількості меду чи продуктів бджільництва у конкретних погодних умовах. Матки контрольованого спарювання ‒ це матки чистопородні чи гібридні з відомою не тільки материнською стороною, але й батьківською. Їх можливо отримати в ізольованих облітниках (де ви знайомі з родоводом трутнів), або за рахунок штучного осіменіння, де весь процес під контролем. Існує стійке переконання, що це все дуже важко організувати і краще покластися на матінку природу. Якщо розвивати цю тезу далі, то, можливо, варто віднести наші вулики в ліс і зайнятися бортництвом (яке, до речі, збереглося в деяких локаціях на Поліссі).

Повернімося до виведення маток. Зараз за можливості багато хто організовує чистопородні ізольовані облітники, де отримує маток контрольованого спарювання. Зазвичай це ізольовані (в радіусі 7 км) місцевості, де можна уникнути зальоту трутнів з навколишніх пасік. В Україні це локації, добре ізольовані водною поверхнею (наприклад, острови на водосховищах Дніпра чи в акваторії Чорного моря). Гірські локації можна назвати умовно ізольованими, так як існує висока ймовірність зальоту трутня чи рою, незалежно від висоти чи залісненості місцевості. Як відомо, острівних територій не так багато, щоб вони були доступними. Тому інформаційна перевага власників і організаторів таких облітників використовується більше для спотворення значення іншого методу контрольованого спарювання.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2019

Інший метод контрольованого спарювання потребує певних знань, твердої руки та обладнання (про яке ми писали тут). Це інструментальне осіменіння бджолиних маток, яке проводиться в лабораторії під мікроскопом. Звичайно, справа на перший погляд непроста, але має свої переваги в умовах, де щільно розміщені пасіки різної величини. Основна перевага методу ‒ за умови вмілого використання дає змогу отримати 100%-ну чистоту спарювання, чого не дає жоден з інших методів. Вкиди (даруйте, але інакше це назвати важко) про те, що матки штучного осіменіння є неповноцінними, швидко підхоплюються фейсбучною спільнотою, блогерами-ютуберами і окремими представниками пасічницьких організацій передовсім задля хайпу (бажання отримати вигоду на події, до якої не маєш жодного стосунку). І тут ми з лабораторії виходимо на поле конкурентної битви вуликів, де відсутність у споживачів достовірної інформації використовується як зброя. Не знаєш, не чув — то слухай мене, я тобі розповім, а ти мені за це постав лайк, та й далі житимеш, не знаючи. Річ у тім, що в сучасних українських реаліях розмістити бджіл, знайти місце для ідеального облітника та ще й зробити його економічно ефективним ‒ справа не з легких. Тому найефективнішим методом розширення власного збуту залишається знецінення альтернативних пропозицій. Так як в ізольованому облітнику матки осіменяються під час вільного обльоту, а при штучному осіменінні ‒ у спеціально обладнаному приміщенні, а саме штучне осіменіння потребує більших часових затрат, то в інформаційних війнах «облітники проти станків штучного осіменіння» наразі перевагу отримують прихильники перших, позаяк мають більше вільного часу. Прихильники ізольованих облітників апелюють до деяких задокументованих (виключно на просторах форумів і груп у месенджерах) фактів негативних відгуків про маток штучного осіменіння. Звичайно, що перші спроби інструментального осіменіння в Україні не завжди виходили якісними (так як наукова ланка у бджолярстві час від часу пробуксовує й досі, особливо в царині нових технологій), тому перше негативне враження закріпилося надійно. Але аграрний ринок розвивається, а бджола ‒ не корова, не коза і навіть не кінь, тому можливості отримати якісний матеріал від сусідів, просочуючись через бюрократичну машину дозвільної документації, трохи простіші. Мовний бар’єр для багатьох не є перешкодою, досвід інструментального осіменіння можна отримати на семінарах або під час особистих візитів на пасіку. Зарубіжні матководи переважно з ентузіазмом діляться своїм практичним досвідом. Технологія штучного інструментального осіменіння сама по собі цікава та економічно ефективна (маєш станок, навики, матеріал ‒ можеш отримати прибуток). Тому багато пасічників цікавляться цим методом виведення маток і останні кілька років частка якісних маток ШО (штучного осіменіння) зростає.

Безперечно, отримання добрих результатів з виведення маток ШО потребує дотримання певних правил та врахування поправки на мікрокліматичні умови й пасіку. Як пройти процес виведення матки з потрібними характеристиками без зайвих втрат? До яких моментів треба бути готовим і на що звернути увагу? Далі про ці моменти.

Основні принципи одержання якісних маток ‒ це, передовсім, підбір хорошого матеріалу і спосіб виведення самих маток.

Візьмімо за початок неплідну матку, яка виведена з дотриманням технології. Існує кілька способів утримання маток до осіменіння: безпосередньо підсадка матки в нуклеус чи відводок і за допомогою інкубатора. Кількість бджіл у нуклеусі має бути оптимальною для догляду за маткою. За розміром нуклеус має бути не менш ніж 120 г бджіл і обсідати по площі не менш як дві рамки ¼ Дадант. Має бути забезпечений кормом, і має бути загороджений льоток для виходу матки на обліт.

Важливими при осіменінні є: вік матки на момент осіменіння, доза сперми і спосіб  введення. Осіменіння проводять у віці не менше 7 діб від народження, а краще 8‒10 днів, доза залежить від технології. Загалом уведення 8 мкл (мм3) сперми одноразово достатньо для трьох років життя матки. Існує також кількаразове введення ‒ двічі по 4 мкл, або навіть двічі по 2 мкл, але кожне наступне введення сперми може бути травматичним, а також потребує додаткового наркозу газом СО2. Цей газ сприяє виділенню в організмі матки речовин, які призводять до її передчасного старіння, і надмірна кількість газу може призвести до того, що матка стає трутівкою. Але, в свою чергу, розумна кількість (до 5 хв. за весь час) спонукає матку до швидшого відкладання яєць. Значною мірою догляд залежить і від самих бджіл у нуклеусі.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2019

Молоді бджоли, які добре годують маток, приносячи їм пилок і нектар, сприяють швидкому початку відкладання маткою яєць. Є породи бджіл, особливо місцеві помісі, які погано доглядають за матками. З ними важче отримати позитивний результат. Тому для заселення нуклеусів краще використовувати бджолу більш-менш чистопородну, яка відповідатиме породі маток, які будуть вирощуватися.

Один важливий момент. В інкубаторі догляд за матками відрізняється від нуклеусів. Існують спеціальні кліточки для утримання бджіл з маткою. Стабільність температури, кількість бджіл і наявність корму ‒ це основні фактори отримання якісних маток. В інкубаторах кількість бджіл у кліточці становить від 25 до 100 особин залежно від конструкції. Цим способом отримують маток, не перевірених на яйцекладку, і підсаджують їх у відводок для початку яйцекладки і її утримання.

Сам процес осіменіння триває від 2 до 5 хвилин. Залежить від обладнання і вправності осіменатора. Важливими є стерильність, якість трутня і сперми. Інструмент має бути стерильним, щоби зменшити ймовірність зараження маток. Якість трутня – це окрема тема, але сперма повинна відбиратися зрілою і не містити мукусу. Наявність мукусу може спричинити закупорку яйцеводів матки та її загибель. Після осіменіння матку мітять і повертають до бджіл, звідки була забрана. Протягом 48 годин матка засвоює введену сперму, тому не варто проводити жодних маніпуляцій з нуклеусами чи кліточками. Якщо матка була травмована чи інфікована, то за цей час вона зазвичай помирає. Якщо все пройшло вдало, то початок яйцекладки стартує на 6‒10 день після осіменіння. Досвід європейських осіменаторів показує, що відсоток виходу маток становить 85‒90% від загальної кількості. Це дещо вищий, а часом і значно вищий показник виходу маток, аніж буває на облітниках. Задокументований кількарічний досвід на Пасіці Івана Запухляка підтверджує цю тенденцію високого виходу маток порівняно з матками природного обльоту. Ми практикуємо обидва методи та документуємо їх результати.

Отримання штучним осіменінням матки, яка сіє чи вже на печатному розплоді ‒ це лише половина справи. Бо є ще один недостатньо описаний момент, який настає після того, як матка з матковивідної пасіки потрапляє безпосередньо на пасіку з виробництва меду. Цей нюанс потребує певних знань і дотримання правил і стосується підсадки новоприбулої матки в сім’ю. На цьому етапі, на жаль, негативні сценарії трапляються найчастіше. Тому важливо передовсім використовувати способи, що унеможливлюють попадання в відводок відкритого розплоду або старої бджоли. Рамки з печатним розплодом потрібно підготувати заздалегідь і на 8 днів перенести їх в магазинну надставку, аби всі яйця й личинки перейшли в стадію лялечки. Після чого на таких рамках формуються відводки. Рамки витримують кілька годин, щоб злетіла стара бджола, оглядають на наявність маточників і усувають їх. Далі матку поміщають у клітку для підсаджування на добу. Переконавшись, що бджоли її годують, відчиняють відділення з канді. Через добу бджоли її випускають. Не варто спішити відчиняти клітку. Якщо є спостереження, що бджоли агресивно ставляться до матки, то слід іще раз уважно перевірити наявність маточників або навіть іншої матки у відводку. Можна також використовувати ковпачок, яким ізолюють матку з кількома запечатаними бджолиними комірками і медом. Таким способом можна підсаджувати матку із супроводом, так як деякий час її не буде кому годувати. Далі чекають розплоду і відкривають ковпачок. Проте слід пам’ятати, що бувають випадки (рідко, але все ж таки), коли після випускання з-під ізолятора бджоли все одно знищують матку і закладають на розплоді маточники. Що це означає? Це показує наявність у відводку потенційної трутівки і старих бджіл. Щоб уникнути такої ситуації, відводки варто робити не більшими, ніж на дві рамки печатного розплоду з бджолою. Можна також підсаджувати у відокремлений від основної родини медовий магазин та ставити додаткове дно з льотком. Старі бджоли повернуться в сім’ю, а молодій бджолі дають матку. Після прийняття можна об’єднати магазин з сім’єю.

Проблема в тому, що бджоли трактують матку ШО як неплідну, хоча вона відкладає яйця. І це відбувається тому, що перший час матка ШО не виділяє феромони, які утворюються в польоті матки під час природного осіменіння. Тому можуть з’явитися маточники тихої заміни. Їх потрібно зірвати, а з часом контролювати виникнення нових. Цей процес триває від тижня до півтора місяця. Потому налагоджується вироблення феромонів і матки ШО нічим не поступаються маткам природного парування.

Тут пояснено ситуації, які можуть виникнути, але не обов’язково і не завжди виникають. Розуміння процесу та спостережливість пасічника дозволяють провести успішну підсадку в переважній більшості випадків.

Пасіка Івана Запухляка. Літо 2019

Ще трохи про матеріал від трутня. Важливо розуміти, якою спермою було проведено осіменіння. Для процесу селекції застосовують осіменіння одним типом трутня. Це збіднює різноманіття бджіл всередині колонії, так як у природному спарюванні сім’я складається з груп сестер, рідних по матері, але чужих по татовій лінії. І переважання певної групи створює загальне враження про сім’ю. При осіменінні одним типом трутня бджоли в сім’ї всі однакові. Це добре в селекції, але бджоли це відчувають і хочуть замінити матку. Як показує досвід матководів, що практикують ШО, якщо осіменіння проводити трутнями від кількох (трьох і більше) сімей-сестер, то це збільшує генетичне різноманіття і не спонукає бджіл до заміни маток.

Загалом матки ШО, як альтернатива маткам вільного обльоту, мають свої переваги, що проявляються можливістю отримання бджіл з більш прогнозованими характеристиками. Дочки, отримані від маток штучного осіменіння, здатні істотно покращити загальний стан сімей і дати поштовх до підвищення медопродуктивності пасіки. Навіть якщо ці дочки облітані на місцевих трутнях. Тому варто мати на пасіці кілька маток ШО та їх дочок і на цих бджолосім’ях проводити спостереження. Шкода, що певна тимчасова складність отримання маток штучного осіменіння, головно через відсутність можливості навчання і практики у матководів, підсилюється дискредитацією методу з боку тих, хто мав би його пропагувати. Тоді як штучне осіменіння дозволяє отримати безліч комбінацій, чого складно досягти навіть при використанні ізольованих облітників, бо замінити батьківські сім’ї складніше і дорожче. Ще один момент, який практично не використовують в українських реаліях для отримання маток штучного осіменіння ‒ це приїзд інсемінатора на пасіку. Обладнання для осіменіння досить компактне, а від пасіки, де планують ШО, потрібно тільки приміщення та попередня підготовка.

Контроль спарювання не належав до пріоритетних моментів селекції у бджільництві, тому певним чином був втрачений час і селекційний поступ у матководстві.

Наразі ця тема актуальна не лише для українських бджолярів. У цій ситуації очевидне одне: якщо використовувати інструментальне осіменіння або ізольовані облітники, можна вже за три покоління значно підняти продуктивність сімей та зменшити небажані характеристики. Варто лишень навчитися кооперуватися і відчувати приналежність до спільної справи.

Новини з Пасіки Івана Запухляка лютий 2020

Погода на Стрітення показала, що можливо (але це не точно :)) весна скоро, тому лютнева інспекція на Пасіці Івана Запухляка вже була з планами на весну. Хоч лютий і ніби лютий, але погода дає стабільний плюс.  Ліщина вже викинула сережки, тому є пилок і бджоли вже потроху двіжують.

Для підстраховки вмикаємо невеликий підігрів.

Відео цьогорічного обльоту  з пасіки Івана Запухляка з теплою підлогою з підігрівом тут

Наші спостереження з минулого сезону теж можна переглянути на каналі Ivan Zapukhliak

Ну і пальці догори під відео теж не зашкодять і будуть надихати на нові серії.

Італійська бджола і Кордован в Україні

Українська бджолярська спільнота дещо надмірно захоплюється пошуком автентики та унікальності, а це деколи заважає їй скористатися досвідом пасічників, які розводять інші види бджіл. У цьому контексті, виносячи за дужки для майбутнього обговорення тему Карніки та Карпатки, хотілося б описати породу, яку розводять всього за кількасот кілометрів від української території. Йтиметься про бджолу, яку називають Італійкою.

Згідно з дослідженнями, після останнього льодовикового періоду на території європейської частини континенту збереглося дві локації, де бджоли вбереглися від вимирання. Обидві ‒ у південній частині Європи. На Балканському півострові збереглися пращури бджіл Карніки та Македонки, а на Апеннінському – бджола Італійська (Apis melifera ligustica), більш відома як Італійка. Збережена бджола після зміни клімату активно поширювалася територією сучасної Італії, аж доки Альпи на півночі не перешкодили її подальшому природному розповсюдженню. Розвиток бджільництва з використанням Італійки виявився настільки успішним, що ця бджола стала найпоширенішою бджолою на планеті. Що сприяло цьому? Розгляньмо сучасне поширення італійських бджіл та характерні особливості їх розведення. Італійку розводять на батьківщині, на території Італії, та експортують в інші частини світу. Зокрема, вона здобула популярність у США, Австралії та Новій Зеландії, де її масово розводять та використовують для медозборів. Також Італійка дає добрі результати на більшості територій Мексики та Аргентини, де є відносно тепла і м’яка зима, за винятком надмірно зволожених територій та високогір’я. Переважно ця бджола продуктивна на всіх континентах у теплому (субтропічному та тропічному) кліматі з м’якою нетривалою зимою і сухим жарким літом. При прямій інтродукції в умовах помірних широт ця бджола зимує гірше. Це пов’язано з тим, що вона не створює щільного клубу і використовує багато корму. Хоча є інформація про лінії, які прекрасно почуваються і є продуктивними в умовах Фінляндії. Це підтверджує її мінливість і здатність до адаптації в різних умовах середовища.

Матки Італійки характеризуються високою яйцекладкою, до 2500‒3000 за добу, що дає змогу нарощувати дуже велику масу бджіл. Походження з теплих широт зберегло здатність виводити розплід до пізньої осені і рано починати нарощення бджоли навесні.

Щодо зовнішніх характеристик, то забарвлення Італійських бджіл варіюється від сірого тіла та жовто-коричневого черевця до яскраво-оранжевого всього тіла. Класична Італійка має три тергіти черевця жовтого кольору. Матки і трутні мають жовті черевця з темним кінчиком, деколи черевця повністю жовті. Ця бджола добре тримається на сотах та складає мед у верхні корпуси над розплодом. Особливістю є те, що печатка меду суха.

Корисною ознакою, яка сприяла розведенню цих бджіл, є їхня схильність до формування сильних сімей. Це дозволяє отримати найбільші медозбори за умови активного і тривалого цвітіння рослин та одночасно створити відводки, завдячуючи унікальній плодючості матки Італійки. За відгуками, ця бджола має спокійний характер та не схильна до роїння. Це одна з небагатьох бджіл, яка в результаті селекції може вважатися промисловою. Італійка не прополісує гнізда та не скріплює восковими перемичками рамки, що дозволяє легко працювати з рамками та корпусами. Має найбільші воскові дзеркальця, що дозволяє виділяти більше воску для будови стільників. Ще одна дуже важлива характеристика ‒ унікальна здатність до чистоти гнізда, що запобігає виникненню хвороб. Особливість будови тіла італійської бджоли дозволяє їй не хворіти на акарапідоз, який часто розвивається в трахеях інших підвидів бджіл.

Одночасно ця бджола може робити сюрпризи на пасіках. Наприклад, в період з перервою взятку та восени матки не скорочують яйцекладки, а продовжують виховувати розплід, використовуючи резерви корму. В результаті це може призвести до виснаження сімей та їх загибелі. А подеколи, за різких змін погоди навесні бджоли не можуть обігріти ту кількість розплоду, що закладають, і це стає причиною хвороб розплоду. У таких ситуаціях сім’ї потрібно скорочувати і забезпечувати відповідною кількістю корму. Однією з особливостей Італійки, на думку пасічників, є погане орієнтування бджіл у просторі, що призводить до блукання пасікою. Також побутує думка, що бджоли цієї породи схильні до крадіжок. Варто розуміти, що ця бджола не використовує слабких взятків на запас, а використовує їх для вирощування розплоду. У помірних широтах Італійка виявляє слабку зимостійкість. Так як маса бджіл у клубі є великою і обсідає велику площу, загальна витрата корму збільшується.

Відтак постає питання: які можливості розведення цієї породи в українських реаліях? Чи можна використати кращі властивості цієї екзотичної за забарвленням та цікавої за поведінкою бджоли для селекції в Україні? Беручи до уваги той факт, що Італійку ввели в програму розведення бджіл Польщі, то відповідь очевидно позитивна. Більш того, погодно-кліматичні умови Польщі та України за температурними показниками та режимом зволоження подібні. Але потрібна селекційна робота та тестування гібридів. До того ж саме по Італійці описаний значний досвід селекції. На думку матководів, це одна з найбільш відселекціонованих з усіх бджіл, що походять з Європи.

Після потрапляння до Америки Італійка за допомогою селекції була адаптована під особливості тамтешнього клімату та медозбору. Одним з напрямків селекції був відбір за кольором. За роки відбору було створено лінії бджіл з яскравим жовто-оранжевим забарвленням всього тіла. Це так звана “Золота Бджола” або лінія Кордован. Її забарвлення спричинює особливість рецесивного гена, а назва походить від кольору шкіри, яку виготовляють в іспанській провінції Кордова й використовують для пошиття взуття. Ця лінія має характеристики Італійки, але отримала додаткову перевагу в яскравості бджіл та маток, що дає змогу швидко відшукати матку. Саме через своє яскраве забарвлення вона стала популярною серед пасічників-любителів.

Ще є лінії Італійських бджіл, які використовуються у США ‒ Старлайн та Мінесота. Ці лінії характеризується високою продуктивністю, сильними сім’ями та незлобливістю, а Мінесота ще підвищеною гігієнічною здатністю.

Існують різні селекційні програми щодо Італійських бджіл. Зокрема, в Китаї виведена лінія, яку використовують для одержання маткового молочка, так звана Молочкова бджола. Ще варто згадати про історію створення бджіл Бакфаст, де базою є Італійські бджоли, схрещені з Темною європейською бджолою. Ця комбінація була стійкою до ураження акарапідозом та в подальшій селекції відомим селекціонером Братом Адамом дала початок селекції бджіл за принципом міжпородного схрещування. Італійські бджоли також добре схрещуються з бджолами різних порід, зокрема Карнікою, що додає гібридним лініям зимостійкості та дозволяє використання слабших взятків порівняно з італійськими. Ще є лінії з комбінаціями з Кавказькими бджолами. Цим гібридним сім’ям притаманні збільшена яйцекладка гібридних маток та підсилення всіх переваг, які мають Кавказькі бджоли, зокрема, пошук джерел взятку та використання слабких медозборів.

У межах сучасної території України на пасіках Італійські бджоли були відомі ще за часів Австро-Угорщини та Польщі. У періодичних пасічницьких джерелах тих часів були оголошення про продаж маток Італійських бджіл. З історичних джерел було відомо, що італійські інженери, які будували залізницю в Карпатах, тримали бджіл, привезених з батьківщини. За часів Радянського Союзу Італійські бджоли були завезені для розведення в післявоєнний період. Але безконтрольне розведення розчинило цих бджіл у загальній масі. Проте в деяких місцевостях у бджіл ще збереглася жовтизна, успадкована від Італійок. У наш час Італійських бджіл використовують на пасіках півдня України, оскільки тамтешній клімат сприяє їх розведенню та утриманню. Також є пасічники, що пробують розводити таких бджіл в умовах Київської, Вінницької та Харківської областей. Зміни клімату та умови медозбору добре підходять до розведення Італійських бджіл. Так як сильні бджолосім’ї можуть ефективно використовувати довгий і сильний взяток із соняшнику.

Така інформація наштовхує на роздуми про розширення тестування цієї породи в умовах сучасних пасік та виведення адаптованих до українського мікроклімату гібридів. Пасіка Івана Запухляка має успішний досвід інструментального осіменіння маток Італійської породи. Для кращої адаптації були штучно осіменені трутнями Карніка та Бакфаст і облітані на місцевих трутнях дочки ‒ для перевірки зимостійкості та можливого ефекту гетерозису. Хороший розвиток відводків в сезоні-2019 та процес зимівлі дав перші результати. Тестуємо Італійку далі та вишукуємо оптимальні комбінації.