Коли хочеш мати добрі взятки меду, мусиш потурбуватися про працьовиту бджолу. Принципи «на око», «та якось буде» чи «ми завжди так робили і нічого» тут, на жаль, не спрацьовують. Треба трохи заглибитися у родовід бджіл, за якими доглядаєш, зрозуміти, які сильні й слабкі сторони мають породи бджіл, що формують пасіку, а також дбати про те, щоб біографія матки була відома. Перевірені й відпрацьовані європейські методи селекції у бджільництві, хоча і з запізненням, але все-таки сприймаються українською бджолярською спільнотою. Інформація про маток контрольованого спарювання зі сторінок теоретичних підручників та практичних статей поволі переходить у практику на різних за розміром українських точках.

Поки в любительській бджолярській спільноті точаться дискусії про справжність маток штучного осіменіння та доцільність виведення маток контрольованого спарювання, ця реальність дуже добре працює на пасіках по всьому світу. З одною єдиною ціллю ‒ отримання бажаної кількості меду чи продуктів бджільництва у конкретних погодних умовах. Матки контрольованого спарювання ‒ це матки чистопородні чи гібридні з відомою не тільки материнською стороною, але й батьківською. Їх можливо отримати в ізольованих облітниках (де ви знайомі з родоводом трутнів), або за рахунок штучного осіменіння, де весь процес під контролем. Існує стійке переконання, що це все дуже важко організувати і краще покластися на матінку природу. Якщо розвивати цю тезу далі, то, можливо, варто віднести наші вулики в ліс і зайнятися бортництвом (яке, до речі, збереглося в деяких локаціях на Поліссі).

Повернімося до виведення маток. Зараз за можливості багато хто організовує чистопородні ізольовані облітники, де отримує маток контрольованого спарювання. Зазвичай це ізольовані (в радіусі 7 км) місцевості, де можна уникнути зальоту трутнів з навколишніх пасік. В Україні це локації, добре ізольовані водною поверхнею (наприклад, острови на водосховищах Дніпра чи в акваторії Чорного моря). Гірські локації можна назвати умовно ізольованими, так як існує висока ймовірність зальоту трутня чи рою, незалежно від висоти чи залісненості місцевості. Як відомо, острівних територій не так багато, щоб вони були доступними. Тому інформаційна перевага власників і організаторів таких облітників використовується більше для спотворення значення іншого методу контрольованого спарювання.

Інший метод контрольованого спарювання потребує певних знань, твердої руки та обладнання (про яке ми писали тут). Це інструментальне осіменіння бджолиних маток, яке проводиться в лабораторії під мікроскопом. Звичайно, справа на перший погляд непроста, але має свої переваги в умовах, де щільно розміщені пасіки різної величини. Основна перевага методу ‒ за умови вмілого використання дає змогу отримати 100%-ну чистоту спарювання, чого не дає жоден з інших методів. Вкиди (даруйте, але інакше це назвати важко) про те, що матки штучного осіменіння є неповноцінними, швидко підхоплюються фейсбучною спільнотою, блогерами-ютуберами і окремими представниками пасічницьких організацій передовсім задля хайпу (бажання отримати вигоду на події, до якої не маєш жодного стосунку). І тут ми з лабораторії виходимо на поле конкурентної битви вуликів, де відсутність у споживачів достовірної інформації використовується як зброя. Не знаєш, не чув — то слухай мене, я тобі розповім, а ти мені за це постав лайк, та й далі житимеш, не знаючи. Річ у тім, що в сучасних українських реаліях розмістити бджіл, знайти місце для ідеального облітника та ще й зробити його економічно ефективним ‒ справа не з легких. Тому найефективнішим методом розширення власного збуту залишається знецінення альтернативних пропозицій. Так як в ізольованому облітнику матки осіменяються під час вільного обльоту, а при штучному осіменінні ‒ у спеціально обладнаному приміщенні, а саме штучне осіменіння потребує більших часових затрат, то в інформаційних війнах «облітники проти станків штучного осіменіння» наразі перевагу отримують прихильники перших, позаяк мають більше вільного часу. Прихильники ізольованих облітників апелюють до деяких задокументованих (виключно на просторах форумів і груп у месенджерах) фактів негативних відгуків про маток штучного осіменіння. Звичайно, що перші спроби інструментального осіменіння в Україні не завжди виходили якісними (так як наукова ланка у бджолярстві час від часу пробуксовує й досі, особливо в царині нових технологій), тому перше негативне враження закріпилося надійно. Але аграрний ринок розвивається, а бджола ‒ не корова, не коза і навіть не кінь, тому можливості отримати якісний матеріал від сусідів, просочуючись через бюрократичну машину дозвільної документації, трохи простіші. Мовний бар’єр для багатьох не є перешкодою, досвід інструментального осіменіння можна отримати на семінарах або під час особистих візитів на пасіку. Зарубіжні матководи переважно з ентузіазмом діляться своїм практичним досвідом. Технологія штучного інструментального осіменіння сама по собі цікава та економічно ефективна (маєш станок, навики, матеріал ‒ можеш отримати прибуток). Тому багато пасічників цікавляться цим методом виведення маток і останні кілька років частка якісних маток ШО (штучного осіменіння) зростає.

Безперечно, отримання добрих результатів з виведення маток ШО потребує дотримання певних правил та врахування поправки на мікрокліматичні умови й пасіку. Як пройти процес виведення матки з потрібними характеристиками без зайвих втрат? До яких моментів треба бути готовим і на що звернути увагу? Далі про ці моменти.

Основні принципи одержання якісних маток ‒ це, передовсім, підбір хорошого матеріалу і спосіб виведення самих маток.

Візьмімо за початок неплідну матку, яка виведена з дотриманням технології. Існує кілька способів утримання маток до осіменіння: безпосередньо підсадка матки в нуклеус чи відводок і за допомогою інкубатора. Кількість бджіл у нуклеусі має бути оптимальною для догляду за маткою. За розміром нуклеус має бути не менш ніж 120 г бджіл і обсідати по площі не менш як дві рамки ¼ Дадант. Має бути забезпечений кормом, і має бути загороджений льоток для виходу матки на обліт.

Важливими при осіменінні є: вік матки на момент осіменіння, доза сперми і спосіб  введення. Осіменіння проводять у віці не менше 7 діб від народження, а краще 8‒10 днів, доза залежить від технології. Загалом уведення 8 мкл (мм³) сперми одноразово достатньо для трьох років життя матки. Існує також кількаразове введення ‒ двічі по 4 мкл, або навіть двічі по 2 мкл, але кожне наступне введення сперми може бути травматичним, а також потребує додаткового наркозу газом СО². Цей газ сприяє виділенню в організмі матки речовин, які призводять до її передчасного старіння, і надмірна кількість газу може призвести до того, що матка стає трутівкою. Але, в свою чергу, розумна кількість (до 5 хв. за весь час) спонукає матку до швидшого відкладання яєць. Значною мірою догляд залежить і від самих бджіл у нуклеусі.

Молоді бджоли, які добре годують маток, приносячи їм пилок і нектар, сприяють швидкому початку відкладання маткою яєць. Є породи бджіл, особливо місцеві помісі, які погано доглядають за матками. З ними важче отримати позитивний результат. Тому для заселення нуклеусів краще використовувати бджолу більш-менш чистопородну, яка відповідатиме породі маток, які будуть вирощуватися.

Один важливий момент. В інкубаторі догляд за матками відрізняється від нуклеусів. Існують спеціальні кліточки для утримання бджіл з маткою. Стабільність температури, кількість бджіл і наявність корму ‒ це основні фактори отримання якісних маток. В інкубаторах кількість бджіл у кліточці становить від 25 до 100 особин залежно від конструкції. Цим способом отримують маток, не перевірених на яйцекладку, і підсаджують їх у відводок для початку яйцекладки і її утримання.

Сам процес осіменіння триває від 2 до 5 хвилин. Залежить від обладнання і вправності осіменатора. Важливими є стерильність, якість трутня і сперми. Інструмент має бути стерильним, щоби зменшити ймовірність зараження маток. Якість трутня – це окрема тема, але сперма повинна відбиратися зрілою і не містити мукусу. Наявність мукусу може спричинити закупорку яйцеводів матки та її загибель. Після осіменіння матку мітять і повертають до бджіл, звідки була забрана. Протягом 48 годин матка засвоює введену сперму, тому не варто проводити жодних маніпуляцій з нуклеусами чи кліточками. Якщо матка була травмована чи інфікована, то за цей час вона зазвичай помирає. Якщо все пройшло вдало, то початок яйцекладки стартує на 6‒10 день після осіменіння. Досвід європейських осіменаторів показує, що відсоток виходу маток становить 85‒90% від загальної кількості. Це дещо вищий, а часом і значно вищий показник виходу маток, аніж буває на облітниках. Задокументований кількарічний досвід на Пасіці Івана Запухляка підтверджує цю тенденцію високого виходу маток порівняно з матками природного обльоту. Ми практикуємо обидва методи та документуємо їх результати.

Отримання штучним осіменінням матки, яка сіє чи вже на печатному розплоді ‒ це лише половина справи. Бо є ще один недостатньо описаний момент, який настає після того, як матка з матковивідної пасіки потрапляє безпосередньо на пасіку з виробництва меду. Цей нюанс потребує певних знань і дотримання правил і стосується підсадки новоприбулої матки в сім’ю. На цьому етапі, на жаль, негативні сценарії трапляються найчастіше. Тому важливо передовсім використовувати способи, що унеможливлюють попадання в відводок відкритого розплоду або старої бджоли. Рамки з печатним розплодом потрібно підготувати заздалегідь і на 8 днів перенести їх в магазинну надставку, аби всі яйця й личинки перейшли в стадію лялечки. Після чого на таких рамках формуються відводки. Рамки витримують кілька годин, щоб злетіла стара бджола, оглядають на наявність маточників і усувають їх. Далі матку поміщають у клітку для підсаджування на добу. Переконавшись, що бджоли її годують, відчиняють відділення з канді. Через добу бджоли її випускають. Не варто спішити відчиняти клітку. Якщо є спостереження, що бджоли агресивно ставляться до матки, то слід іще раз уважно перевірити наявність маточників або навіть іншої матки у відводку. Можна також використовувати ковпачок, яким ізолюють матку з кількома запечатаними бджолиними комірками і медом. Таким способом можна підсаджувати матку із супроводом, так як деякий час її не буде кому годувати. Далі чекають розплоду і відкривають ковпачок. Проте слід пам’ятати, що бувають випадки (рідко, але все ж таки), коли після випускання з-під ізолятора бджоли все одно знищують матку і закладають на розплоді маточники. Що це означає? Це показує наявність у відводку потенційної трутівки і старих бджіл. Щоб уникнути такої ситуації, відводки варто робити не більшими, ніж на дві рамки печатного розплоду з бджолою. Можна також підсаджувати у відокремлений від основної родини медовий магазин та ставити додаткове дно з льотком. Старі бджоли повернуться в сім’ю, а молодій бджолі дають матку. Після прийняття можна об’єднати магазин з сім’єю.

Проблема в тому, що бджоли трактують матку ШО як неплідну, хоча вона відкладає яйця. І це відбувається тому, що перший час матка ШО не виділяє феромони, які утворюються в польоті матки під час природного осіменіння. Тому можуть з’явитися маточники тихої заміни. Їх потрібно зірвати, а з часом контролювати виникнення нових. Цей процес триває від тижня до півтора місяця. Потому налагоджується вироблення феромонів і матки ШО нічим не поступаються маткам природного парування.

Тут пояснено ситуації, які можуть виникнути, але не обов’язково і не завжди виникають. Розуміння процесу та спостережливість пасічника дозволяють провести успішну підсадку в переважній більшості випадків.

Ще трохи про матеріал від трутня. Важливо розуміти, якою спермою було проведено осіменіння. Для процесу селекції застосовують осіменіння одним типом трутня. Це збіднює різноманіття бджіл всередині колонії, так як у природному спарюванні сім’я складається з груп сестер, рідних по матері, але чужих по татовій лінії. І переважання певної групи створює загальне враження про сім’ю. При осіменінні одним типом трутня бджоли в сім’ї всі однакові. Це добре в селекції, але бджоли це відчувають і хочуть замінити матку. Як показує досвід матководів, що практикують ШО, якщо осіменіння проводити трутнями від кількох (трьох і більше) сімей-сестер, то це збільшує генетичне різноманіття і не спонукає бджіл до заміни маток.

Загалом матки ШО, як альтернатива маткам вільного обльоту, мають свої переваги, що проявляються можливістю отримання бджіл з більш прогнозованими характеристиками. Дочки, отримані від маток штучного осіменіння, здатні істотно покращити загальний стан сімей і дати поштовх до підвищення медопродуктивності пасіки. Навіть якщо ці дочки облітані на місцевих трутнях. Тому варто мати на пасіці кілька маток ШО та їх дочок і на цих бджолосім’ях проводити спостереження. Шкода, що певна тимчасова складність отримання маток штучного осіменіння, головно через відсутність можливості навчання і практики у матководів, підсилюється дискредитацією методу з боку тих, хто мав би його пропагувати. Тоді як штучне осіменіння дозволяє отримати безліч комбінацій, чого складно досягти навіть при використанні ізольованих облітників, бо замінити батьківські сім’ї складніше і дорожче. Ще один момент, який практично не використовують в українських реаліях для отримання маток штучного осіменіння ‒ це приїзд інсемінатора на пасіку. Обладнання для осіменіння досить компактне, а від пасіки, де планують ШО, потрібно тільки приміщення та попередня підготовка.

Контроль спарювання не належав до пріоритетних моментів селекції у бджільництві, тому певним чином був втрачений час і селекційний поступ у матководстві.

Наразі ця тема актуальна не лише для українських бджолярів. У цій ситуації очевидне одне: якщо використовувати інструментальне осіменіння або ізольовані облітники, можна вже за три покоління значно підняти продуктивність сімей та зменшити небажані характеристики. Варто лишень навчитися кооперуватися і відчувати приналежність до спільної справи.

Українська бджолярська спільнота дещо надмірно захоплюється пошуком автентики та унікальності, а це деколи заважає їй скористатися досвідом пасічників, які розводять інші види бджіл. У цьому контексті, виносячи за дужки для майбутнього обговорення тему Карніки та Карпатки, хотілося б описати породу, яку розводять всього за кількасот кілометрів від української території. Йтиметься про бджолу, яку називають Італійкою.

Згідно з дослідженнями, після останнього льодовикового періоду на території європейської частини континенту збереглося дві локації, де бджоли вбереглися від вимирання. Обидві ‒ у південній частині Європи. На Балканському півострові збереглися пращури бджіл Карніки та Македонки, а на Апеннінському – бджола Італійська (Apis melifera ligustica), більш відома як Італійка. Збережена бджола після зміни клімату активно поширювалася територією сучасної Італії, аж доки Альпи на півночі не перешкодили її подальшому природному розповсюдженню. Розвиток бджільництва з використанням Італійки виявився настільки успішним, що ця бджола стала найпоширенішою бджолою на планеті. Що сприяло цьому? Розгляньмо сучасне поширення італійських бджіл та характерні особливості їх розведення. Італійку розводять на батьківщині, на території Італії, та експортують в інші частини світу. Зокрема, вона здобула популярність у США, Австралії та Новій Зеландії, де її масово розводять та використовують для медозборів. Також Італійка дає добрі результати на більшості територій Мексики та Аргентини, де є відносно тепла і м’яка зима, за винятком надмірно зволожених територій та високогір’я. Переважно ця бджола продуктивна на всіх континентах у теплому (субтропічному та тропічному) кліматі з м’якою нетривалою зимою і сухим жарким літом. При прямій інтродукції в умовах помірних широт ця бджола зимує гірше. Це пов’язано з тим, що вона не створює щільного клубу і використовує багато корму. Хоча є інформація про лінії, які прекрасно почуваються і є продуктивними в умовах Фінляндії. Це підтверджує її мінливість і здатність до адаптації в різних умовах середовища.

Матки Італійки характеризуються високою яйцекладкою, до 2500‒3000 за добу, що дає змогу нарощувати дуже велику масу бджіл. Походження з теплих широт зберегло здатність виводити розплід до пізньої осені і рано починати нарощення бджоли навесні.

Щодо зовнішніх характеристик, то забарвлення Італійських бджіл варіюється від сірого тіла та жовто-коричневого черевця до яскраво-оранжевого всього тіла. Класична Італійка має три тергіти черевця жовтого кольору. Матки і трутні мають жовті черевця з темним кінчиком, деколи черевця повністю жовті. Ця бджола добре тримається на сотах та складає мед у верхні корпуси над розплодом. Особливістю є те, що печатка меду суха.

Корисною ознакою, яка сприяла розведенню цих бджіл, є їхня схильність до формування сильних сімей. Це дозволяє отримати найбільші медозбори за умови активного і тривалого цвітіння рослин та одночасно створити відводки, завдячуючи унікальній плодючості матки Італійки. За відгуками, ця бджола має спокійний характер та не схильна до роїння. Це одна з небагатьох бджіл, яка в результаті селекції може вважатися промисловою. Італійка не прополісує гнізда та не скріплює восковими перемичками рамки, що дозволяє легко працювати з рамками та корпусами. Має найбільші воскові дзеркальця, що дозволяє виділяти більше воску для будови стільників. Ще одна дуже важлива характеристика ‒ унікальна здатність до чистоти гнізда, що запобігає виникненню хвороб. Особливість будови тіла італійської бджоли дозволяє їй не хворіти на акарапідоз, який часто розвивається в трахеях інших підвидів бджіл.

Одночасно ця бджола може робити сюрпризи на пасіках. Наприклад, в період з перервою взятку та восени матки не скорочують яйцекладки, а продовжують виховувати розплід, використовуючи резерви корму. В результаті це може призвести до виснаження сімей та їх загибелі. А подеколи, за різких змін погоди навесні бджоли не можуть обігріти ту кількість розплоду, що закладають, і це стає причиною хвороб розплоду. У таких ситуаціях сім’ї потрібно скорочувати і забезпечувати відповідною кількістю корму. Однією з особливостей Італійки, на думку пасічників, є погане орієнтування бджіл у просторі, що призводить до блукання пасікою. Також побутує думка, що бджоли цієї породи схильні до крадіжок. Варто розуміти, що ця бджола не використовує слабких взятків на запас, а використовує їх для вирощування розплоду. У помірних широтах Італійка виявляє слабку зимостійкість. Так як маса бджіл у клубі є великою і обсідає велику площу, загальна витрата корму збільшується.

Відтак постає питання: які можливості розведення цієї породи в українських реаліях? Чи можна використати кращі властивості цієї екзотичної за забарвленням та цікавої за поведінкою бджоли для селекції в Україні? Беручи до уваги той факт, що Італійку ввели в програму розведення бджіл Польщі, то відповідь очевидно позитивна. Більш того, погодно-кліматичні умови Польщі та України за температурними показниками та режимом зволоження подібні. Але потрібна селекційна робота та тестування гібридів. До того ж саме по Італійці описаний значний досвід селекції. На думку матководів, це одна з найбільш відселекціонованих з усіх бджіл, що походять з Європи.

Після потрапляння до Америки Італійка за допомогою селекції була адаптована під особливості тамтешнього клімату та медозбору. Одним з напрямків селекції був відбір за кольором. За роки відбору було створено лінії бджіл з яскравим жовто-оранжевим забарвленням всього тіла. Це так звана “Золота Бджола” або лінія Кордован. Її забарвлення спричинює особливість рецесивного гена, а назва походить від кольору шкіри, яку виготовляють в іспанській провінції Кордова й використовують для пошиття взуття. Ця лінія має характеристики Італійки, але отримала додаткову перевагу в яскравості бджіл та маток, що дає змогу швидко відшукати матку. Саме через своє яскраве забарвлення вона стала популярною серед пасічників-любителів.

Ще є лінії Італійських бджіл, які використовуються у США ‒ Старлайн та Мінесота. Ці лінії характеризується високою продуктивністю, сильними сім’ями та незлобливістю, а Мінесота ще підвищеною гігієнічною здатністю.

Існують різні селекційні програми щодо Італійських бджіл. Зокрема, в Китаї виведена лінія, яку використовують для одержання маткового молочка, так звана Молочкова бджола. Ще варто згадати про історію створення бджіл Бакфаст, де базою є Італійські бджоли, схрещені з Темною європейською бджолою. Ця комбінація була стійкою до ураження акарапідозом та в подальшій селекції відомим селекціонером Братом Адамом дала початок селекції бджіл за принципом міжпородного схрещування. Італійські бджоли також добре схрещуються з бджолами різних порід, зокрема Карнікою, що додає гібридним лініям зимостійкості та дозволяє використання слабших взятків порівняно з італійськими. Ще є лінії з комбінаціями з Кавказькими бджолами. Цим гібридним сім’ям притаманні збільшена яйцекладка гібридних маток та підсилення всіх переваг, які мають Кавказькі бджоли, зокрема, пошук джерел взятку та використання слабких медозборів.

У межах сучасної території України на пасіках Італійські бджоли були відомі ще за часів Австро-Угорщини та Польщі. У періодичних пасічницьких джерелах тих часів були оголошення про продаж маток Італійських бджіл. З історичних джерел було відомо, що італійські інженери, які будували залізницю в Карпатах, тримали бджіл, привезених з батьківщини. За часів Радянського Союзу Італійські бджоли були завезені для розведення в післявоєнний період. Але безконтрольне розведення розчинило цих бджіл у загальній масі. Проте в деяких місцевостях у бджіл ще збереглася жовтизна, успадкована від Італійок. У наш час Італійських бджіл використовують на пасіках півдня України, оскільки тамтешній клімат сприяє їх розведенню та утриманню. Також є пасічники, що пробують розводити таких бджіл в умовах Київської, Вінницької та Харківської областей. Зміни клімату та умови медозбору добре підходять до розведення Італійських бджіл. Так як сильні бджолосім’ї можуть ефективно використовувати довгий і сильний взяток із соняшнику.

Така інформація наштовхує на роздуми про розширення тестування цієї породи в умовах сучасних пасік та виведення адаптованих до українського мікроклімату гібридів. Пасіка Івана Запухляка має успішний досвід інструментального осіменіння маток Італійської породи. Для кращої адаптації були штучно осіменені трутнями Карніка та Бакфаст і облітані на місцевих трутнях дочки ‒ для перевірки зимостійкості та можливого ефекту гетерозису. Хороший розвиток відводків в сезоні-2019 та процес зимівлі дав перші результати. Тестуємо Італійку далі та вишукуємо оптимальні комбінації.

Матковивідна справа, як і будь-яка інша діяльність, для отримання хорошого результату потребує дотримання певних негласних правил.

У цій публікації Пасіка Івана Запухляка викладе свої міркування стосовно деяких моментів виведення маток, особливо можливостей отримання першої партії маток на продаж. Ми звернемо увагу на можливий час отримання перших маток, важливість якісного матеріалу від трутня, організацію догляду в нуклеусах (зокрема важливість температури), а також на деякі моменти транспортування маток.

Звертаємо увагу на те, що йдеться про кліматичні умови Прикарпаття, де, на відміну від таких частин України як південь та Закарпаття, весна настає трохи пізніше.

Бажання швидше отримати маток на початку сезону та ігнорування деяких погодних моментів призводить до умовного фальстарту на матковивідній пасіці. Часто докладені зусилля та висока мотивація маткарів не підкріплюються очікуваними результатами.

Чому? Розглянемо це на конкретних прикладах. Наприклад, бджоли облетілися навесні 10 березня. Матка починає відкладати перші яйця. Перші бджоли вийдуть через 21 день ‒ це 1 квітня. Якщо в цей період матка закладе трутня, то йому потрібно 40 днів до повної статевої зрілості. Це 10‒15 травня. В цей час можна отримати перші обльоти молодих маток. Ще один чинник, який часто порушує ці розрахунки ‒ це весняна погода, яка має сприяти обльоту. За відсутності бажаної кількості трутнів матки не можуть осіменитися або осіменяються невеликою кількістю сперми. Така матка згодом довго сіяти не буде і до осені є ризик, що вона буде замінена. Проблема матеріалу від трутня трохи зсуває строки отримання якісних ранніх маток. Навіть якщо штучно створити умови, щоб трутень вирощувався до 1 квітня, то не завжди матеріал від нього буде достатньо якісним, щоб осіменити матку.

Інший момент цієї ситуації ‒ це вирощування маток у сім’ях, де недостатньо бджіл-годувальниць. Доки бджоли не зміняться на молодих, маточники не отримають достатньо корму. А це впливає на якісні характеристики і гонитва за ранніми матками ‒ це завжди програш в якості. Отримати перших якісних плідних маток на Пасіці Івана Запухляка можемо не раніше 15‒20 травня, залежно від погодних умов. У разі, якщо весна дуже рання, то строки зсуваються, але не суттєво.

Бажання пасічника на медовій пасіці швидко після зимового сезону створити відводки з матками-помічницями для нарощування бджолиних сімей або наростити бджіл, втрачених взимку, та підготуватися до ранніх медозборів соняшнику та ріпаку є цілком зрозумілим. Для нарощування потенціалу він купує ранніх маток і часто отримує несподіваний негативний результат. Придбані матки зазвичай слабенькі, що врешті знижує результати медозбору. Дуже ранні матки не можуть бути якісними навіть в умовах Закарпаття через вищезгадану відсутність умов для вирощування та осіменіння. Щоб уникнути такої ситуації в умовах ранньої весни Пасіка Івана Запухляка радить замовити маток з минулого сезону, які були виведені в серпні й перезимували. Зазвичай матководи, які практикують зимівлю сімей на нуклеусних рамках, навесні мають таку пропозицію маток на продаж.

Ще одним практичним моментом, важливим для отримання якісного матеріалу, є організація виведення маток. Для якісних маток потрібні відповідні умови розвитку та врахування особливостей мікроклімату. Існує багато способів отримання маток. Ми детальніше розглянемо метод з одноразовим переносом личинок в мисочки як найбільш популярний на матковивідних пасіках. Для хорошого результату потрібно на початок виведення мати сильні сім’ї-виховательки. Їх можна отримати об’єднанням двох безматкових сімей. Для кращого прийому варто використовувати безматкові стартери, які найбільш якісно приймають личинки на виховання. У весняний період та в кінці літа використовується повністю безматковий спосіб виведення маток, а на початку літа з постановкою верхніх корпусів і збільшенням сили сімей використовується спосіб з ізольованою маткою в нижньому корпусі. Навесні, через добу після прививки з сім’ї-стартера личинки переносять в іншу безматкову сім’ю-виховательку, яка має відкритий розплід, і бджоли-годувальниці активно виділяють маткове молочко і годують личинки. А влітку зі стартера личинки переносять у сім’ю-виховательку з маткою. Для бджіл такий прийом виглядає як тиха заміна матки, бо матка в сім’ї обмежена роздільною решіткою. А це сприяє найкращому догляду за маточниками.

Догляд за маточниками полягає у створенні умов для хорошого обігріву, тому що бджолам потрібно щільно обсідати маточники. Не потрібно забувати про обмеження перенесення маточників, це 7‒10 день від прививки. В іншому разі можливий обрив і пошкодження лялечки в маточнику. Багато пасік використовують інкубатори для утримання маточників після запечатування. Також новонароджених маток потрібно утримувати в стабільній температурі ‒ не менш ніж 25 ᵒС.

Тепер кілька слів про такий важливий аспект, як нуклеуси. В умовах матковивідних пасік використовують декілька типів нуклеусів та способів їх заселення. Догляд за маткою під час перебування в нуклеусі ‒ важлива складова отримання хороших маток. Найкращий спосіб заселення, коли на розплідні нуклеусні рамки з бджолою дають неплідну матку кілька годин після виходу з маточника. Такий метод дає змогу створити найкращі умови утримання та оцінити саму неплідну матку і вибракувати малих та пошкоджених. Розмір нуклеуса теж має значення. Сам весільний вулик-нуклеус повинен мати в перерахунку площі соту не менше ½ рамки Дадант. Це означає дві рамки 213 на145 мм або три рамки 145 на 145 мм, обсиджених з усіх боків бджолами.

Особливе ставлення на матковивідній пасіці має бути до трутнів, бо вони відіграють важливу роль в селекції. Стартувати з виведенням маток має сенс, коли вже є печатний трутень. Це приблизно за два тижні після відкладання маткою трутневих яєць. Батьківські сім’ї використовують дочки від найкращих по пасіці сімей з відомим родоводом і не споріднені з материнськими сім’ями. Краще, якщо ліній батьківських сімей більше шести груп. Це створює найбільше різноманіття чистопородних генів та забезпечує насичення території потрібними трутнями. На одну батьківську сім’ю повинно бути не більше 30 маткомісць з кількістю трутневого розплоду 1 рамка ½ Дадант.

Контроль засіву здійснюється на 11‒14 день після заселення або підсадки матки. Після чого здійснюється позначка в журналі про осіменіння. Оцінюється якість запечатаного розплоду, далі відбирається і реалізується.

Пересилання маток ‒ важливий момент. Для безпроблемного транспортування маток використовують спеціальні кліточки, куди з кормом і маткою поміщають 7‒10 бджіл. Це оптимальна кількість для догляду за маткою. Маленькі кліточки для відправки краще зафіксувати в більших коробках, щоб забезпечити резерв повітря, уникнути перегріву та запобігти впливу прямого сонця. У якості корму для пересилання використовується медове тісто-канді з цукровою пудрою. Оптимальна густина тіста ‒ щоб не розтікалося і не було сухе.

Додержання вищезгаданих правил значно оптимізує процес отримання якісних маток та значно розширює можливості планування партій потрібної кількості для наших клієнтів. Пасіка Івана Запухляка вважає пріоритетом отримання якісного матеріалу маток порід Карніка, Бакфаст з відмінними господарськими характеристиками. Що підтверджено їх подальшим використанням для хороших медозборів на пасіках Прикарпаття, Поділля та інших частин України.

Цього року потепліло раптово, вдалося зафіксувати перший обліт 17 лютого 2019 року на лісовому точку. Ті вулики, що стоять на сонячній стороні прогрілися швидше і бджоли почали обліт

Коротке відео першого обльоту від 17.02.2019 тут

 

Також доступні інші відео з пасіки Івана Запухляка на моєму ютуб каналі  Ivan Zapukhliak

Інформація про Карпатку та її поширення в Україні.

Більше тексту, де  зібрані ключові моменти з історії карпатки тут

Невеличке відео про підготовку нуклеусів до зими на матковивідній пасіці Івана Запухляка.

Мої родичі, які спостерігають за моєю пасікою називають нуклеуси коробочками. Відео показує, як влаштовані коробочки всередині.

 

Бакфаст на прикарпатській пасіці. Коротке відео про те, як розвивається і почуває себе порода Бакфаст на пасіці Івана Запухляка. Наслухавшись та начитавшись діаметрально протилежних відгуків від  українських пасічників про породу Бакфаст вирішив сам спробувати. Позитивні оцінки поки справедливі. Далі про Бакфаст буде. Досвід розведення породи Бакфаст з пасіки Івана Запухляка