Українська бджолярська спільнота дещо надмірно захоплюється пошуком автентики та унікальності, а це деколи заважає їй скористатися досвідом пасічників, які розводять інші види бджіл. У цьому контексті, виносячи за дужки для майбутнього обговорення тему Карніки та Карпатки, хотілося б описати породу, яку розводять всього за кількасот кілометрів від української території. Йтиметься про бджолу, яку називають Італійкою.
Згідно з дослідженнями, після останнього льодовикового періоду на території європейської частини континенту збереглося дві локації, де бджоли вбереглися від вимирання. Обидві ‒ у південній частині Європи. На Балканському півострові збереглися пращури бджіл Карніки та Македонки, а на Апеннінському – бджола Італійська (Apis melifera ligustica), більш відома як Італійка. Збережена бджола після зміни клімату активно поширювалася територією сучасної Італії, аж доки Альпи на півночі не перешкодили її подальшому природному розповсюдженню. Розвиток бджільництва з використанням Італійки виявився настільки успішним, що ця бджола стала найпоширенішою бджолою на планеті. Що сприяло цьому? Розгляньмо сучасне поширення італійських бджіл та характерні особливості їх розведення. Італійку розводять на батьківщині, на території Італії, та експортують в інші частини світу. Зокрема, вона здобула популярність у США, Австралії та Новій Зеландії, де її масово розводять та використовують для медозборів. Також Італійка дає добрі результати на більшості територій Мексики та Аргентини, де є відносно тепла і м’яка зима, за винятком надмірно зволожених територій та високогір’я. Переважно ця бджола продуктивна на всіх континентах у теплому (субтропічному та тропічному) кліматі з м’якою нетривалою зимою і сухим жарким літом. При прямій інтродукції в умовах помірних широт ця бджола зимує гірше. Це пов’язано з тим, що вона не створює щільного клубу і використовує багато корму. Хоча є інформація про лінії, які прекрасно почуваються і є продуктивними в умовах Фінляндії. Це підтверджує її мінливість і здатність до адаптації в різних умовах середовища.
Матки Італійки характеризуються високою яйцекладкою, до 2500‒3000 за добу, що дає змогу нарощувати дуже велику масу бджіл. Походження з теплих широт зберегло здатність виводити розплід до пізньої осені і рано починати нарощення бджоли навесні.
Щодо зовнішніх характеристик, то забарвлення Італійських бджіл варіюється від сірого тіла та жовто-коричневого черевця до яскраво-оранжевого всього тіла. Класична Італійка має три тергіти черевця жовтого кольору. Матки і трутні мають жовті черевця з темним кінчиком, деколи черевця повністю жовті. Ця бджола добре тримається на сотах та складає мед у верхні корпуси над розплодом. Особливістю є те, що печатка меду суха.
Корисною ознакою, яка сприяла розведенню цих бджіл, є їхня схильність до формування сильних сімей. Це дозволяє отримати найбільші медозбори за умови активного і тривалого цвітіння рослин та одночасно створити відводки, завдячуючи унікальній плодючості матки Італійки. За відгуками, ця бджола має спокійний характер та не схильна до роїння. Це одна з небагатьох бджіл, яка в результаті селекції може вважатися промисловою. Італійка не прополісує гнізда та не скріплює восковими перемичками рамки, що дозволяє легко працювати з рамками та корпусами. Має найбільші воскові дзеркальця, що дозволяє виділяти більше воску для будови стільників. Ще одна дуже важлива характеристика ‒ унікальна здатність до чистоти гнізда, що запобігає виникненню хвороб. Особливість будови тіла італійської бджоли дозволяє їй не хворіти на акарапідоз, який часто розвивається в трахеях інших підвидів бджіл.
Одночасно ця бджола може робити сюрпризи на пасіках. Наприклад, в період з перервою взятку та восени матки не скорочують яйцекладки, а продовжують виховувати розплід, використовуючи резерви корму. В результаті це може призвести до виснаження сімей та їх загибелі. А подеколи, за різких змін погоди навесні бджоли не можуть обігріти ту кількість розплоду, що закладають, і це стає причиною хвороб розплоду. У таких ситуаціях сім’ї потрібно скорочувати і забезпечувати відповідною кількістю корму. Однією з особливостей Італійки, на думку пасічників, є погане орієнтування бджіл у просторі, що призводить до блукання пасікою. Також побутує думка, що бджоли цієї породи схильні до крадіжок. Варто розуміти, що ця бджола не використовує слабких взятків на запас, а використовує їх для вирощування розплоду. У помірних широтах Італійка виявляє слабку зимостійкість. Так як маса бджіл у клубі є великою і обсідає велику площу, загальна витрата корму збільшується.
Відтак постає питання: які можливості розведення цієї породи в українських реаліях? Чи можна використати кращі властивості цієї екзотичної за забарвленням та цікавої за поведінкою бджоли для селекції в Україні? Беручи до уваги той факт, що Італійку ввели в програму розведення бджіл Польщі, то відповідь очевидно позитивна. Більш того, погодно-кліматичні умови Польщі та України за температурними показниками та режимом зволоження подібні. Але потрібна селекційна робота та тестування гібридів. До того ж саме по Італійці описаний значний досвід селекції. На думку матководів, це одна з найбільш відселекціонованих з усіх бджіл, що походять з Європи.
Після потрапляння до Америки Італійка за допомогою селекції була адаптована під особливості тамтешнього клімату та медозбору. Одним з напрямків селекції був відбір за кольором. За роки відбору було створено лінії бджіл з яскравим жовто-оранжевим забарвленням всього тіла. Це так звана “Золота Бджола” або лінія Кордован. Її забарвлення спричинює особливість рецесивного гена, а назва походить від кольору шкіри, яку виготовляють в іспанській провінції Кордова й використовують для пошиття взуття. Ця лінія має характеристики Італійки, але отримала додаткову перевагу в яскравості бджіл та маток, що дає змогу швидко відшукати матку. Саме через своє яскраве забарвлення вона стала популярною серед пасічників-любителів.
Ще є лінії Італійських бджіл, які використовуються у США ‒ Старлайн та Мінесота. Ці лінії характеризується високою продуктивністю, сильними сім’ями та незлобливістю, а Мінесота ще підвищеною гігієнічною здатністю.
Існують різні селекційні програми щодо Італійських бджіл. Зокрема, в Китаї виведена лінія, яку використовують для одержання маткового молочка, так звана Молочкова бджола. Ще варто згадати про історію створення бджіл Бакфаст, де базою є Італійські бджоли, схрещені з Темною європейською бджолою. Ця комбінація була стійкою до ураження акарапідозом та в подальшій селекції відомим селекціонером Братом Адамом дала початок селекції бджіл за принципом міжпородного схрещування. Італійські бджоли також добре схрещуються з бджолами різних порід, зокрема Карнікою, що додає гібридним лініям зимостійкості та дозволяє використання слабших взятків порівняно з італійськими. Ще є лінії з комбінаціями з Кавказькими бджолами. Цим гібридним сім’ям притаманні збільшена яйцекладка гібридних маток та підсилення всіх переваг, які мають Кавказькі бджоли, зокрема, пошук джерел взятку та використання слабких медозборів.
У межах сучасної території України на пасіках Італійські бджоли були відомі ще за часів Австро-Угорщини та Польщі. У періодичних пасічницьких джерелах тих часів були оголошення про продаж маток Італійських бджіл. З історичних джерел було відомо, що італійські інженери, які будували залізницю в Карпатах, тримали бджіл, привезених з батьківщини. За часів Радянського Союзу Італійські бджоли були завезені для розведення в післявоєнний період. Але безконтрольне розведення розчинило цих бджіл у загальній масі. Проте в деяких місцевостях у бджіл ще збереглася жовтизна, успадкована від Італійок. У наш час Італійських бджіл використовують на пасіках півдня України, оскільки тамтешній клімат сприяє їх розведенню та утриманню. Також є пасічники, що пробують розводити таких бджіл в умовах Київської, Вінницької та Харківської областей. Зміни клімату та умови медозбору добре підходять до розведення Італійських бджіл. Так як сильні бджолосім’ї можуть ефективно використовувати довгий і сильний взяток із соняшнику.
Така інформація наштовхує на роздуми про розширення тестування цієї породи в умовах сучасних пасік та виведення адаптованих до українського мікроклімату гібридів. Пасіка Івана Запухляка має успішний досвід інструментального осіменіння маток Італійської породи. Для кращої адаптації були штучно осіменені трутнями Карніка та Бакфаст і облітані на місцевих трутнях дочки ‒ для перевірки зимостійкості та можливого ефекту гетерозису. Хороший розвиток відводків в сезоні-2019 та процес зимівлі дав перші результати. Тестуємо Італійку далі та вишукуємо оптимальні комбінації.
