Породне районування бджіл. Що з ним не так?

Зима особливий час для пасічників, коли попри підраховуванням прибутків, оцінкою ефективності минулого сезону, професійна та любительська бджолярська спільнота пірнає в безконечні суперечки у різних видах месенджерів щодо того, які бджоли були кращі минулого сезону. Ці суперечки про “правильні” бджоли тривають вже так довго, що стали своєрідною щорічною традицією. Відповідальність за ситуацію з породами бджіл, а точніше за сучасний стан селекції бджіл, перекидають як гарячу спечену картоплю з рук у руки, супроводжуючи кожен наступний кидок черговим звинуваченням громадських спілок, уряду, комісій, міністерства аграрної політики, науковців, окремих практиків.

На які правила гри є запит?

Взагалі проблема вибудовується навколо запиту на правила гри в бджільництві, де спосіб адміністрування бджільництва, який існував за часів планової економіки (а це вже тридцять років тому назад) був косметично підмальований до ринкової економіки і залишався довший час на папері. В той же час частина бджолярів адаптовувалася під запити ринку різними способами, самостійно навчаючись, шукаючи можливості збільшити продуктивність пасік та інвестуючи свій час і зусилля у вивчення досвіду в галузі в інших країнах. І результати не забарилися, пасіки нарощують продуктивність, пасічництво стає професією, не гірше програмування чи інших сфер інформаційних технологій. Технології визначають чи буде виробництво ефективним чи просто дорогим хобі, яке потребує додаткового фінансування. Ринок має стабільний запит на мед, а мед приносять бджоли. Важливо, щоб це було ефективно з господарської точки зору.

Чому актуальним є оновлення правил функціонування бджільництва?

Запит ринку меду штовхнув до пошуку нових способів збільшення продуктивності пасік, що в свою чергу наштовхнуло на хаотичний (бо законодавча база вже на той момент пахла нафталіном і її ніхто не мав наміру провітрювати та освіжати) розвиток племінної справи в бджільництві. Це суттєво підняло самооцінку українських матководів, омолодило професійну спільноту, ну і звичайно посилило конкуренцію серед різних (не тільки аборигенних) порід бджіл, які вже на той час (з початку 2012 року, бо інтернет і все таке) стали доступними на українських пасіках. Бджоломатка, це не породистий скакун, якого важко непомітно перевезти з іншої країни для впровадження та розведення. Володіння англійською, німецькою, польською чи іншою європейською мовою дає можливість отримати доступ до сучасних технологій. Тут доречно нагадати історію з пакетним бджільництвом та змінами, які сталися на ринку. Про них ми писали тут Умови ведення та можливості отримання прибутку змінилися і зросли вимоги до якості племінного матеріалу та виведення продуктивних маток. Закон регулював це все в межах Породного районування бджіл, яке ну вже дуже почало відрізнятися від реальності.

Ріст ринку меду та любительське бджільництво

Маючи ріст ринку меду, виник запит на продуктивні породи бджіл адаптовані під кліматичні локальні особливості. Тому питання постало за якісною пропозицією. Доречно буде зауважити, що якщо певний вид діяльності, що був раніше переважно любительським, стає все більш професійним, то це потребує певної інфраструктури ринку: обладнання, контроль якості, інформаційний супровід, маркетинг і т.д. Пропозиція порід бджіл, як уже було зазначено формувалася дуже ситуативно, бо в українських реаліях медозборів існує дуже багато локальних погодних відмінностей.

Науковий супровід у вигляді державних установ не мав можливостей системно і ґрунтовно вивчати всі ці реалії, через хронічний брак фінансування та кадровий голод. Громадські спільноти теж є орієнтовані на традиції, а не напродуктивність, бо обєднували в цілому любительські пасіки. І в цей момент зростання в 2000-их роках для бджільництва почали формуватися дві паралельні реальності. Та, яка описана науковими інституціями на папері (яка зрозуміло не може бути точною, бо системно не досліджувалося вже років надцять) і та, яка існує в реальності. Відповідно були розбіжності і в регулюванні цього виду діяльності та запиті на правила ведення господарської діяльності.

Всі бджоли збирають мед. Пасіка Івана Запухляка. Літо, 2021

Професійна підготовка фахівців з маткарства

Реальність практичного маткарства потребувала спеціальних базових знань для того, щоб почати ефективно займатися цією справою. Постало питання щодо професії бджоляр і виявилося, що для такого гравця на ринку меду як Україна якось малувато закладів освіти для підготовки фахівців, відсутня можливість підвищення кваліфікації та освоєння нових технологій. Зі скрипом та завдяки ентузіазмові певної частини пасічників, які могли читати спеціалізовану літературу не тільки російською та мали нагоди вивчати досвід пасічникування в інших країнах, технологія виробництва меду із використанням продуктивних порід бджіл запустилася.

Інтернет, месенджери, можливості стажування на пасіках за кордоном зробили свою справу. Хто хотів здобути знання, той здобув. В Україні на матковивідних пасіках спочатку тестувалися, а згодом і почали розводитися, в тому числі із використанням штучного осіменіння бджолиних маток відомі і відпрацьовані для конкретних мікрокліматичних умов європейські породи маток: лінії від Карніки, Бакфаст, Італійка. І ніякої катастрофи у цьому немає.

Прогалини в законодавчих документах

Тут виявляється, що законодавче регулювання бджільництва передбачає існування тільки таких порід, як Карпатська, Поліська, Українська Степова. А куди діватися з Бакфастом, Карнікою, Італійкою та Кавказькою породою (яка теж нікуди і не зникала). В актуальному наказі від профільного міністерства вказано, що районування це “науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл”. Ця цитата більше про запитання, ніж про відповіді. Хто це обґрунтував, на підставі яких даних і так далі? Районування базується на дослідженнях зроблених за умови планової економіки у 1970-их роках минулого століття. В умовах, де держава вирішувала, яких бджіл розводити і відповідно була основним закупівельником меду. І ще бджоли були потрібні для запилювання рослин. Планово.

Чому це районування не коректне?

В Україні є три природні рівнинні зони, які мають відмінності режиму погоди: мішані ліси, лісостеп і степ. Також гірські області Карпат і Криму. Є області, де є дві природні зони, карпатські області мають досить виражену відмінність в межах рівнинної, передгірської та власне гірської території. А це з точки погляду бджільництва різні умови для бджіл та різні типи медозборів. Агрокліматичне районування (оцінка умови природи для вирощування різних сільськогосподарських культур) дає нам значно більшу варіабельність багаторічного режиму погоди. Різні умови для утримання бджіл (настання весни, сезон дощів, тривалість і температура зими) поєднані із зміненими з того (планового) часу підходами до посівів. За часів планової економіки було районування сільськогосподарських культур, де шанси у соняшника зацвісти на півночі України чи в передгір’ї були тільки в приватних садибах, але аж ніяк суцільними гектарами. Зараз ми бачимо кардинально іншу ситуацію. Ну і це вже не тільки бджоли, ну і кури засміються, таке узагальнене районування на рівні областей. Раніше ми мали одиницю адміністративного поділу район, то за логікою речей цей районування мало б бути до рівня районів. Зараз на рівні громад.

А що там з районованими породами? Вони є?

В вищезгаданому Плані прописані три породи, так званих аборигенних бджіл: поліська, українська степова та карпатська. Але не написано, де їх в сучасних умовах шукати. Ситуація виглядає таким чином, що Карпатка досить розширила свій ареал на рівнину, пошуки Поліської породи нагадують пригодницькі серіали, а Українська Степова не достатньо (у порівнянні з Карпаткою) прописана та відселекціонована. То ми ми зарегульовуємо бджільництво породами, які не достатньо описані та досліджені українським науковцями. Тому всі ці рухи з ввізними породами та лініями деюре перебувають поза законом. А дефакто і стали причиною того, що Україна отримала можливість стати провідним виробником меду. А що локальні зазначені породи не можуть мати таку саму продуктивність, як і ввізні? Звичайно можуть, але той сучасний стан розвитку селекції місцевих порід не відповідає запитам медових пасік. Бо селекційну роботу треба робити. Це великий шматок системної роботи і збору досвіду.

А хто ж принесе мед?

Бджола медоносна, якщо буде достатньо медодаїв та не буде масових потрав бджіл, які практикують менш зарегульовані сфери садівництва та рільництва. Для ведення господарства має бути продуктивна медоносна бджола, яка пренесе мед, збере пилок і добре перезимує. Технології змінюються, в тому числі в сільському господарстві, законодавство має встановлювати правила гри з метою сприяння ведення бджільництва, а не виставлянням гальмівних палиць у колеса.

А що ж з районованими породами?

Автохтонні породи (а також той досвід селекції) не мають бути втрачені, однак наукове обґрунтування має базуватися не на переписуванні старих таблиць, а на добротній аналітиці та відображенні поточної ситуації та реалій ринку. Це питання вирішать спеціалізовані ізольовані облітники в межах об’єктів заповідного фонду чи дослідницьких груп. Не слід плутати дослідження та виробництво. Зберігати автохтонні породи треба, які і власне запобігати скороченню популяцій інших бджіл запилювачів та джмелів. Ця ціль та засоби її фінансування теж мають бути прописані в законодавстві. Можливо, якщо віднайдемо матеріал для поліської бджоли, покращимо селекцію української степової та впорядкуємо ситуацію з Карпаткою, то напрацюємо і свій власний матеріал.

Замість висновків

На превеликий жаль, атрибутом частини українського суспільства є небажання розвиватися та реагувати на нові запити. Тому замість того, щоб об’єднати зусилля у вирішенні двох важливих проблем для сучасного бджільництва – це площі медодаїв та запобігання потраві бджіл, ми сперечаємося, а не дискутуємо. І тому більшості з нас не видно, що це районування як рудимент планового господарювання має бути відправлений в архів. Яку бджолу вибирати на любительську чи професійну пасіку, це особисте право пасічника виходячи із власного досвіду, цілей господарювання. А ми будемо сильними тоді, коли у нас буде продуктивне та ефективне бджільництво.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *