Бажання жити в уявній реальності притаманне людям давно. Підтвердженням цьому є фентезійні романи, утопії, фільми, комікси і ще багато не тільки письменницької творчості. Подібна історія склалася в регулятивних документах, що визначають розвиток такої тваринницької галузі, як бджільництво. Законодавча база регулює, те чого немає. Наприклад, забезпечує розведення таких районованих порід бджіл як поліська та українська степова. Якщо із останньою ще ведеться робота, то про поліську породу якось всі призабули. Згадки є тільки від приватних пасічників про те, що зустрічали її на приватних пасіках.
Дискусія (а переважно безцеремонні та образливі сварки) тривають в публічних та закритих спільнотах, де об’єднані власники різних за розміром, спеціалізацією пасік. Одна з ключових тем, це те що аборигенним українським бджолам потрібен захист від іноземних помісей. Часто ситуація, коли ретельно відібраний матеріал від європейських маткарів називають образливими словами, це від безпорадності. Насправді бджоли з Європи з’явилися в Україні як наслідок того, що наявний в Україні племінний матеріал не відповідав у повній мірі потребам пасік: ні великих, ні малих в найбільш медових регіонах.
Досвід європейських країн прямо показував і показує далі, що селекція бджіл це окремий напрям, де використання сучасних методів може вирішити питання медопродуктивності бджіл. Для центральної та південної частини України, де є добрі можливості медозборів потрібна бджола, яка буде максимально ефективно використовувати взятки. Важливим є настільки продуктивно буде працювати ця бджола, не залежно від того, як вона буде назватися.
Пасіка Івана Запухляка вже аналізувала, що пропонований до перезатвердження План породного районування бджіл є дуже застарілим. Бо змінився клімат, розширилися території вирощування деяких важливих сільськогосподарських культур (соняшник, ріпак). Та із самого початку, виходячи з різноманітності природних умов та прив’язка до території областей, а не принципу агрокліматичного районування, ця регуляторна можливість виглядала якось не логічно.
Одночасно, поки всі чубляться навколо районування, то поза увагою знаходиться власне сучасний стан згаданих вище порід. Про Карпатку ми вже писали, але напишемо в контексті районування та у порівнянні з іншими породами ще раз.
Найбільш популярна аборигенна бджола Карпатка, настільки відповідає цілям заявленим в документі, що рекомендована як районована аж у тих областях, які мають зовсім інші погодні умови, ніж території біля гір і в горах. Чому так? Мабуть тому, що з цими бджолами в свій час велася найбільш активно селекційна робота, а зараз створився дуже потужний інформаційний шум, як спроба звинуватити когось в непатріотичності через спроби розводити більш продуктивні породи. Це добра бджола, але для медового виробництва лісостепу та степу не достатньо продуктивна.
Спроби під’єднатися до європейських родоводів показують, що назва Карпатка, закріплена за румунськими пасічниками. Тому карпатська порода бджіл виведена в Україні називається апіс меліфера карніка варіація українська карпатка що фактично «легалізує» австрійську чи німецьку карніку і може з часом витіснити автохтонну бджолу Карпат. І навіть поверховий аналіз складу громадських об’єднань та державних дослідних установ свідчить, що навколо цієї породи сформоване досить замкнене коло симпатиків, які одночасно належать і до дослідницьких державних проектів і є лідерами громадської думки. Саме ця група дослідників і практиків переважно висловлюються за те, щоб зберегти Породне районування бджіл і закріпити уже і так практично закріплену монополію Карпатки.
Бджоли та медодаї в передгір’ї Карпат. Літо 2020
Поширенню Карпатки сприяло колись те, чому власне протистоять зацікавлені особи зараз. Треба було швидко відновити популяцію бджоли і знайти запилювачів для сільськогосподарських культур. В умовах, коли територія України була в “братніх обіймах”, то не було особливих варіантів для вирішення селекційних задач. Одним із таких рішень стало розширення Карпатки на схід і на південь. Не в останню чергу завдяки добре організованій селекційній роботі. Так, у Карпатки з’явилася лінія Подолянка, а у Української степової породний тип Хмельницький. Це та реальність в якій ми живемо. Зараз є запит на бджолу, яка буде використовувати продуктивно взятки. Селекція Карпатки ведеться і можливо, колись ми отримаємо українську супер бджолу породи карпатська.
Наступна із переліку — це Українська Степова бджола. Зазвичай згадки про Українську степову в державних організаціях та громадських об’єднаннях пишуться з використанням слова також. Якби є щось важливе і ще також Українська Степова. За районуванням — це бджола більшості медоносних регіонів України. Однак її промоцією займаються тільки поодинокі ентузіасти.
Ареал поширення бджоли, яку ми називаємо українською степовою, знаходиться на рівнинній території України. Господарський розвиток цієї частини України був декілька разів вщент зруйнований, а для відновлення використовувалося ті бджоли, які були наявні, то тут дуже високий відсоток змішування. Серед місцевих бджіл важко знайти чистий матеріал для подальшої селекції української степової.
Ця бджола потребує наукових досліджень, прописки і визнання в міжнародних системах. Бо головні сили були кинуті на Карпатку, яка в свій час прозвучала, як рішення вирішити проблему бджіл на пасіках, а українська степова в повній мірі не описана науково. В публікаціях степову бджолу прописують як південну популяцію темної лісової бджоли чи відгалуження карпатки. Проте генетичні маркери вказують на спільні корені з македонськими бджолами. Останнє найбільш схоже на істину. Відкриті території Причорномор’я не мають перешкод для поширення бджіл з Балкан на північ.
Про поліську, або темну бджолу можна сказати, що багато, хто чув про неї, але мало хто бачив. А так як це небачена бджола, то уява відразу домальовує їй риси злобливості, рійливості та непередбачуваності. Про цю бджолу відомо найменше. Вона дуже мало досліджена та описана в останні тридцять років і теж потребує уваги не тільки з позицій бджільництва, а з позицій етимології також. Відомо, що її ареал це поліські ліси і традиційне поліське бортництво асоціюється з темною бджолою. Жодної пасіки репродуктора цих бджіл немає. Як зберігати її районованою породою?
Волошка лучна важлива медодайна рослина. Пасіка Івана Запухляка 2020
Інтернет розкрив можливості не тільки для поширення спаму, а й відкрив доступ до швидкої комунікації. Зараз є нагода швидко і продуктивно обговорити актуальні проблеми і обмінятися досвідом. Саме такій взаємодії стає зрозуміло, що сучасне законодавче поле для бджільництва є дуже застарілим. В першу чергу тому, що не прописані сучасні технології виведення маток, не визначено статус, права та вимоги до учасників ринку. Дуже показовим є відповідь науково-дослідних установ, що спеціалізуються на бджільництві про те, що станом на зараз в Україні немає ніяких порід бджіл, за винятком тих, що вказані у Породному районування бджіл. Крім Спілки пасічників та Об’єднання Матководів в Україні діє ще цілий ряд громадських об’єднань та спілок, що в тому числі репрезентують “неіснуюючі” в Україні породи бджіл.
Робоча група з питань розвитку бджільництва при Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства почала напрацьовувати нову актуальну термінологію. В обговорення активно включилася громадська організація Конгрес Українських Бджолярів, яка з 2020 року об’єднала пасічників, що мають свої законодавчі ініціативи. Головними пробілами в сучасному законодавстві є те, що вже є реальністю українського бджільництва: контрольоване спарювання бджіл, штучне осіменіння бджолиних маток, легалізація племінного матеріалу завезеного з Європи чи впровадження систем селекції бджіл не можливе без зміни та доповнень до законів.
В українських порід бджіл є потенціал і його треба розвивати. Без системної роботи у команді між науковцями і пасічниками не можливо досягнути прогресу. Методи контрольованого парування дозволять досягнути позитивних результатів швидше, ніж традиційним масовим відбором. Контрольоване спарювання дозволяє отримувати чистопородних маток не залежно від природного трутневого фону і районування.
Як можна досягнути компромісу коли науковці пропагують застарілі методи селекції а бджолярі практики- сучасні світові методики? Це свідчить про світоглядний розрив у сприйнятті нових ідей, консерватизм в наукових колах. Деколи складається враження, що під імітацією бурхливої дослідницької діяльності, зокрема збереження автохтонних порід, схований саботаж. Це в жодному разі не применшує результатів роботи пасічників, що сумлінно працюють на матковивідних пасіках багато сезонів і документують досвід. Але треба щось у королівстві маток змінювати, правда?